Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Радутный Радий Владимирович, украинский писатель, проживает в Киеве. Пишет на русском и украинском. Специализируется на фантастике с уклоном в философию с богоискательством и боевиках без всяких уклонов. Автор четырех книг, участник нескольких сборников и один из основателей журнала «УФО — Український Фантастичний Оглядач».
отрывок из произведения:
...Розум вперто змагався з власною свідомістю, мозок старався хоч на мить затримати блаженний стан безпам''''ятства, тваринноі насолоди бездумним існуванням, але ego перемагало, наново підкоряло неслухняне тіло й врешті решт неймовірним зусиллям примусило неслухняні м''''язи підняти повіки.
Світло!
Яскраве, сліпуче, жорстоке світло вдарило в очі, змело все на своему шляху, приголомшило свдомість й повернуло мозок до солодкого безпам''''ятства.
і знову був блаженний морок, тиша, вологість і доторк чогось теплого, рідного й близького, і знову світло обірвало спокій напівсну-напівсмерті, обірвало й погнало кудись.
Куди?
Він ще раз підняв важкі повіки, обвів поглядо кімнату з сліпучо-білими фарбованими стінами, стелею, білими тумбочками біля чотирьох ліжок, білими халатами людей. Від раптовоі зненависті до білого кольору він застогнав, скреготнув зубами й знову поринув у тьму.
— Точно, очуняв! — досить здивовано констатував лікар. — А я вже думав — грець! Це ж треба — півтора тижні блукати буз світла, без іжі, буз нічого, а вже приходить до тями, стійкий хлорчина, молодець, Марійко, а як ти гадаеш, застосувати ментотал, чи не треба, бо це ж не хлопець, а знахідка, ми всі на ньому дисертаціі зробимо...
Голоси долинали крізь товстий шар вати, але все одно глушили й, наче молотом, били у скроні; він не одразу здогадався, що чуе власний пульс й нараз сповнився ненавистю до тих голосів й до власного серця й застогнав від безсилоі люті, бажаючи одного — заткнути ті роти й зупинити серце — що завгодно, аби лишень знову стало тихо.
і Тиша прийшла й поглинула його, й привели з собою Тьму, тиша й Тьма — рідні сестри, сестрички-благодіниці...
Але те тривало не довго, світло й гамір знову прорвались в свідомість, а за ним почали випливати з глибин мозку спогади — болючі і непотрібні, але невідворотні, а перший з них був взаналі дивним і незрозумілим: «Тільки здана сесія на цілий день дае відчуття досягнутоі мети...» — Очуняв! — впевнено підтвердив другий лікар. — А з тебе, Володю, пляшка бо це для твоеі дисертаціі не те що знахідка, а цілий скарб, так що вмикай магнітофон й встигай міняти кассети, а слухати будем потім, мені теж цікаво, що ж цеі хлопчина верзти почне...
«Лише здана сесія на цілий день дае відчуття досягнутоі мети», подумав Юрій, виходячи з дверей гуртожитку. — «Й шкода, що день вже минае, але, з іншого боку, я прокинусь вже дома, там буде й робота, й річка ввечері, й ще дещо...» — він посміхнувся — «...але треба й в Киів зганяти... Тьху!» — Ще чотири години про справи не думати! — пробурмотів він сам до себе.