Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Радутный Радий Владимирович, украинский писатель, проживает в Киеве. Пишет на русском и украинском. Специализируется на фантастике с уклоном в философию с богоискательством и боевиках без всяких уклонов. Автор четырех книг, участник нескольких сборников и один из основателей журнала «УФО — Український Фантастичний Оглядач».
отрывок из произведения:
...День виявився на диво світлим і сонячним. Діамантовими спалахами сяяли зайчики на снігу, ялини, прикрашені просто-таки палаючими спалахами, здавалось, також піддалися святковому настрою, й навіть вітер не кусав за щоки, як звичайно, а лише лагіджно й ніжно пощипував. В лісі було світло й тихо, лише де-не-де попід снігом шаруділи лісові миші.
Щось голосно тріснуло позаду. Мисливець оглянувся. Вовк – величезний, кошлатий, як кавказська бурка, але худющий, як російський хорт, обережно поглядав на нього з-за товстого пенька. Чоловік показав йому кулака – волохата морда зникла й наступний тріск почувся вже з бозна-якої відстані.
Мисливець, обережно переступаючи короткими лижами завали, пройшов ще метрів із сто вперед, спустився до яру й зупинився на березі крихітного, але стрімкого потічка. Ручай не промерзав наскрізь навіть у найлютіші зими – а ця зима явно не була найлютішою. Чоловік посміхнувся – дзюрчання води нагадувало невдоволене буркотіння.
Біля патичка, яким він позначив вершу, було натоптано слідів більше, аніж було риби у всьому потічку. Вовки й собаки явно намагалися дістатися до ласої здобичі, а от лисячих слідів цього разу не було зовсім, й це мало означати лише одне… «втім, – урвав чоловік сам себе, – про це краще не думати.» В верші заблукали чотири пічкурі, кожен з палець завбільшки, але під час витягання один утік. Чоловік хотів вилаятись, потім схаменувся й скривив губи у якійсь подобі посмішки. Думку про те, що його сніданок зменшився на одну четверту, він задавити не зміг. Ліс якось одразу втратив святковий вираз, й навіть сніг тепер не шелестів під лижвами, а зловтішно порипував.
Тільки-но чоловік пішов, з-під завалу вибрався такий самий худющий вовк, поспіхом підскочив до закинутої знову у воду верші, обережно підібрав язиком з снігу пару блискучих лусочок, понюхав слід мисливця, задрав морду до неба й тужливо – аж самому, мабуть, стало моторошно – завив.
Мисливець, що не встиг відійти й на сотню метрів, здригнувся, й наддав ходу.
До Cвята залишалось щонайбільше три дні.
Як завжди, про наближення Свята сповістили заздлегідь. В містах усміхнені телеведучі провіщали наступ його з екранів, дикторки інтимними голосами вітали з його наступом всіх своїх слухачів. Над селами й хуторами кражляли яскраво розмальовані літачки й гелікоптери, сипали різнокольоровими листівками й радісно волали у гучномовці. Люди сходились купками, посміхались, й починали заготовляти іжу – на день перед Святом, Свято й кілька днів після. А їжа, як завжди, опиналась.
Але мисливцеві, окрім чотирьох пічкурів, не пощастило здобути нічого. Зітхаючи, він зняв з десяток порожніх силків; з жалем витяг з-під снігу два капкани – біля одного з них була сила-силена вовчих слідів – але жодна з хитрих тварюк не наблизилась до підозрілого місця ближче, ніж на півметра.
«Було б приманку покласти…» – промайнуло в голові мисливця. Він поспіхом прикусив язика, оглянувся – поруч звичайно, нікого не було й тут-таки мало не вилаяв сам себе. Ховатися було ні від кого...