Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Радутный Радий Владимирович, украинский писатель, проживает в Киеве. Пишет на русском и украинском. Специализируется на фантастике с уклоном в философию с богоискательством и боевиках без всяких уклонов. Автор четырех книг, участник нескольких сборников и один из основателей журнала «УФО — Український Фантастичний Оглядач».
отрывок из произведения:
... — Щось не хочетьcя мені на роботу йти, — сказав раптом Вовка.
— А кому хочеться, — філософськи підтримав його Сергій.
Я лише зітхнув. Стояла чудова рання осінь — улюблена моя пора. Час, коли вже не жарко, але ще і не холодно. Коли комарів вже нема, а птахи ще не полетіли. Коли купатись ще можна, але вода вже прозора. Коли листя ще не опало, але вже горить різнокольоровими спалахами, й від того вогню тепліє в душі.
Кому о цій порі схочеться на роботу?
До роботи було далеко — метрів зо тридцять. Невідомий архітектор чи планувальник, чи хто там розмістив тут лавочку та посадив три дерева так, щоб вони утворили альтанку, був молодець. А може, просто сама собою утворилася тут затишна місцина, куди по обіді можна було вийти, посидіти, спалити цигарку, потеревенити з одним-двома товаришами. Більше чомусь ніколи у цей закуток не набивалося.
Якби ще до контори було не тридцять кроків, а хоча б двадцять п«ять. Ну хай двадцять шість. Ну біс із ним, двадцять сім. Ну чорт з вами, двадцять вісім. Ну все — останнє слово. Двадцять дев»ять.
Але ж не тридцять!
А потім ще й сходинками на другий поверх. Не могли ліфт поставити, абощо.
Ліфт, правда, був, але у дальньому кінці коридору. У дуже дальньому — кроків з півсотні.
Щоправда, вранці ми пролітали тими сходинками й коридорами так, що стіни двигтіли.
Аякже! Там же компи, інтернет, робота, лист від коханки, що зараз в Криму, від колеги, що зараз у бундесі, новини з конференції за нашим фахом, та з чемпіонату світу по чомусь-там.
Шкода лише, що інтститут бідний, і на кожного виставлено ліміт — 0 мегів на місяць. Отак. Й крутись, як собі знаєш.
Один мій знайомий заощаджував так, що навіть на порносайти ходив з вимкненими малюнками.
До обіду голова працювала, після обіду — ні. Тому «інтелектуальну працю» — паяти, хімічити, заміряти параметри тощо ми старалися планувати на післяобід, а вранці — думали. Й час від часу задумували самі себе у такі тупики... як ось сьогодні...