Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Евгений Филимонов.Поэт, прозаик. Родился в 1940 г. По профессии архитектор. Публиковал фантастическую прозу с 1980-х гг. Стихи впервые опубликованы в антологии современных русских поэтов Украины «Дикое поле» (2000), затем в журнале «Крещатик», антологии «Освобожденный Улисс». Живет в Харькове.
отрывок из произведения:
...Хто лічить до десяти тисяч, хто уявляє собі нескінченні отари овець чи довгі вервечки телеграфних стовпів, а у Вікентія Михайловича Сороки своя метода боротьби з безсонням — їзда на автомобілі.
Як тільки закінчуються телевізійні передачі, він, ретельно продумавши маршрут майбутньої поїздки, поспішає влягтися. Заплющивши очі, подумки сідає в лімузин, тягач, трейлер, автобус чи всюдихід — в залежності від того, куди намітив поїздку цієї ночі, вмикає першу передачу й рушає з місця. Подумки упевнено мчить він нічними вулицями рідного міста, повз знайомі будинки, сам вмикає у світлофорах потрібне світло, знаходить вихід із складних транспортних ситуацій, поки нарешті натомлені руки не зісковзують з керма. А вранці, виспаний і бадьорий, він каже дружині:
— Учора, Капо, проїхав я по Луначарській, а там ще кілька кварталів — і одразу заснув.
Або:
— Знаєш, цієї ночі петляв-петляв по місту години зо три, уже в очах мерехтіти стало, руки від керма заніміли — а заснути не можу. І треба ж мені було сісти в цей ЗІЛ!
— А ти, Віко, в «Запорожець» сідай. Пам’ятаєш, минулого тижня ти їздпз тільки на ньому і спав, як ягня, — радить дружина.
— Ай справді, Капусю, — згоджується Вікентій Михайлович. — А то хоч бери й еленіум приймай.
Поїздки ці були маленькою таємницею літнього подружжя. Скажи комусь — казна-що подумають. Скажуть, з глузду з’їхав бухгалтер! Тим паче що й прав водія у нього немає й ніколи не було.
Останнє дуже непокоїло Вікентія Михайловича, тому в своїх уявних поїздках по місту він намагався обходитись без регулювальників і постових, а коли вони все ж з’явилися на узбіччі, піддавав газу і чимдуж мчав від небезпечного місця.
Відомості з автомобільного світу надходили до бухгалтера Сороки з двох джерел: від десятирічного внука Гешки і з журналу «За рулем». Таким чином, Вікентій Михайлович був у курсі всіх автомобільних новацій: одним з перших став користуватися ременями безпеки, застосовувати електронне запалювання, вихлопну систему з фільтрами… Кілька разів після скромних сімейних свят Вікентій Михайлович зважувався вирушити в дорогу на закордонних машинах. «Ситроєн» і «гольф» припали йому до вподоби, а от спортивний «феррарі» аж ніяк: оглядовість невелика, у кріслі майже лежиш — ледь не врізався у кіоск.
Останнім часом Вікентій Михайлович віддавав перевагу вітчизняним машинам, передусім «Москвичу»-пікапу за надійність, простоту, невибагливість. Якось він навіть засперечався з цього приводу із співробітниками. Вони лаяли «Москвич», хоча, по правді, в ньому їх не влаштовувала лише ціна.
— А як на мене, то кращої машини годі знайти. Сів за руль — і одразу… — почав було Вікентій Михайлович.
— Що одразу? — перебили його співробітники, з цікавістю поглядаючи на бухгалтера. Сорока був неговіркий, бувало, слова з нього не витягнеш, а тут, гляди, про автомобіль почав…