Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Евгений Филимонов.Поэт, прозаик. Родился в 1940 г. По профессии архитектор. Публиковал фантастическую прозу с 1980-х гг. Стихи впервые опубликованы в антологии современных русских поэтов Украины «Дикое поле» (2000), затем в журнале «Крещатик», антологии «Освобожденный Улисс». Живет в Харькове.
отрывок из произведения:
...Кальфонову раптом спало на думку почитати збірку віршів Еміля Кватроченка. Можливо, тому, що треба ж час від часу контролювати, що читає донька. А може, спрацював майже втрачений рефлекс {юність йото припала на поетичний бум кінця 50-х років). Минув час, він втратив масу ілюзій, одружився, мав квартиру і машину і на поезію тепер дивився, як на римовані дурниці. Поети в йото суспільній ієрархії займали досить-таки низький щабель — десь між шаблековтачами й шарлатанами — торговцями мумійо.
Кальфонов став читати першого вірша. І дивна річ, несміливі рядки початківця захоиили його, а коли дочитував останню строфу, глухе ридання вирвалося у нього з грудей, Кальфонов злякано затулив рота долонею і озирнувся: чи не помітив хтось із домашніх? Хвалити бога, дочка дивилася телевізор у сусідній кімнаті, а дружина торохтіла посудом на кухні. Кальфонов полегшено зітхнув.
— Це ж треба, молодий, зелений поет, а як за душу хапає! — мовив сам до себе.
Він перегорнув сторінку. На очі йому знову набігли сльози, хоча, здавалося, у вірші нічого особливого не було — поет традиційно оспівував рідну природу. Та Кальфонова пройняло так, що він, боячись заридати уголос, кинувся у ванну, увімкнув воду і дав волю сльозам.
Цей його захоплений стан минув дуже швидко, і Кальфонов подивувався власній вразливості. Спробував відтворити вірш по пам’яті: порожні слова, заяложені штампи легко збиралися у квітасте, як сарафанчик, рукоділля. Йому стало соромно за себе і за розхитані нерви, і він поплентав у спальню.
Сусід Кальфонова по під’їзду, капітан у відставці Селезньов, був вродженим ідеалістом. Навіть двадцять п’ять років служби в армії не змінили його. Колись, аде на дійсній службі, Селезньов займався радіоперехопленням, а у вільний час намагався вловити сигнали розумних істот із Всесвіту. Розумних істот на землі йому, очевидно, бракувало. Він навіть послав депешу в околиці Лебедя, у якій квапив його жителів з контактом. Селезньов не став зашифровувати текст у складні математичні форми, бо вірив, що ці розумні істоти і так усе збагнуть, отож пустив його через звичайнісіньку армійську тропосферну лінійку. Ця депеша довго, мабуть, мандруватиме у космічному просторі, поки, можливо, натрапить на розумних істот.
Таким от диваком був капітан Селезньов. Виконавши свою космічну місію і вийшовши у відставку (майже водночас), він раптом збагнув, що життя людей, котрі оточували його тепер, небагате на події та емоції, одноманітне, розписане до години, одне слово, збіднює, засушує пот чуття. Колись ідеаліст Селезньов думав, що так ведеться лише’військовим, а всі інші живуть куди веселіше й цікавіше. Він мріяв, як нарешті прекрасно заживе в цьому захоплюючому світі без субординацій, козирянь і постійної бойової готовності.
На відміну від інших ідеалістів, котрі обмежуються констатацією прикрого факту і побудовою абстрактних моделей, Селезньов був ідеалістом діяння. Він вважав, що якимось чином повинен виправити таке становище. Так зародилась у нього ідея підсилювача емоцій, генератора переживань, словом, ефективного стимулятора духовного життя.
І Селезньов почав міркувати над приладом. Як і багато хто з ідеалістів, він безмежно вірив в науку і був переконаний, що всі людські біди — від недостатнього впровадження досягнень науки в життя. Додамо до цього його діяльну, навіть фанатичну натуру, а ще — фундаментальне знання радіотехніки, електроніки й обізнаність з науково-популярною літературою з психології. Зовнішність у Селезньова теж була незвичайна: костисте обличчя, вкрите сіткою дрібних капілярів, витрішкуваті зелені очі, залишки сивини на круглій голові, кволий, нервовий; офіцерський мундир сидів на ньому, як на козлах для пиляння дров, — і стане зрозуміло, що перед вами людина, яка вперто йде до мети. Тож не дивно, що він так і лишився неодруженим...