Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Евгений Филимонов.Поэт, прозаик. Родился в 1940 г. По профессии архитектор. Публиковал фантастическую прозу с 1980-х гг. Стихи впервые опубликованы в антологии современных русских поэтов Украины «Дикое поле» (2000), затем в журнале «Крещатик», антологии «Освобожденный Улисс». Живет в Харькове.
отрывок из произведения:
...Струхлявіла задня стінка письмового стола з червоного дерева одного прекрасного дня розсипалась на друзки.
Стара Каневська, вигрібаючи сміття віничком із пір’я, з жалем подумала, що не лише над нею має владу невблаганний час. Ламалися, трухлявіли меблі, підлога, протікав дах — столітній будинок осідав, хилився назад, наче падав у все глибшу непритомність, але ніхто вже не звертав уваги на його біди: по всій околиці залізні богатирі-екскаватори ламали направо й наліво старі особняки, дачі часів еклектики, бараки суворих років воєнного комунізму. Увесь район підлягав зносу, і Каневську це засмутило — адже руйнували країну її дитинства.
Блідий промінчик листопадового сонця пульсував у хмарці потривожених порошинок. Похмура кімната, заставлена важкими, старомодними меблями, здавалося б, аж ніяк не підходяще місце для таємниці. І все ж вона тут була. За стіною, що розсипалась, вузлуваті подагричні пальці старої намацали тайничок, нішу, де вже бозна-скільки років лежала пласка томпакова табакерка з вигадливими вензелями на кришці, скупими ампірними візерунками, з перламутровою застібкою збоку. Всередині щось шаруділо, наче листя сухого тютюну. Чи банкноти з розкішним двоглавим орлом. Або любовні листи часів Кримської війни… Каневська з подивом розглядала табакерку і зовсім не поспішала відкрити її, наче боялась, що таємниця одразу ж перестане бути таємницею, як тільки вона дізнається, що там лежить.
Так воно й сталося. У табакерці була пачка медичних рецептів, тонких потьмянілих аркушиків: в кімнаті запахло старими фоліантами. Каневська розчаровано дивилася на табакерку — краще б, звичайно, листи. А втім, рецепти теж непогано, тим паче старовинні. Вицвілі рядки, кольорові чорнила, різні почерки, латинь, французька, архаїчна російська… «Термопсиса травы сушоныя истолочь довольно вступе и две щепоти праху сего в медный сосуд поместить, где воды бить должно три рюмки. По чем кипятить оное и в пору, как пузырями пойдет, опия шарик весьма малый присовокупить. Действительно будет в три дня первыя новой луны, испивать же его по осемь капель на раз, при сем яшмы камень непременно в виду держать. Великие дает зрению преимущества, то и вспять увидеть можно, что в прошлой поре…» Рецепт трохи відгонив чортівнею. Вона з цікавістю взяла другий аркушик.
«Моровыя язвы превозмочь у люди и скотины всякой солодки корень свежеотрытый, над серою прокоптивши. Крестовника стебель и корневище тем же манером иссушив, от сапа коням в овес домешивать. А как от гипоходрии должно наилутшим признать цвету крапивного отвар поровну с мадерою, причем не лишне шалфею да толокнянки добавить. Испив сего, немалую радость исцеленный оказать может, а который и полететь имеет силу, аки птах».
Не іпохондрію їй лікувати треба, а поліартрит, атеросклероз, варикозне розширення вен, одне слово, багато що. У важкій, нерівній боротьбі зі своїм згасаючим організмом лише дух старої жінки лишався незайманим: хтозна, звідки брались у ній ці вічні джерела добра й життєвої сили.
На відміну від бабусі, Славко у свої сім років уже був скептиком — маленький уламок недовговічної сім’ї, котрий з ґвалту безконечних сварок між батьками раптом потрапив у старенький будиночок на околиці, похмурий і тихий, із зарослим палісадником під вікнами, із запахом цвілі, ліків і самотності.
Каневська зняла окуляри й підсліпуватими очима задивилась на багряний листопадовий захід. Промені сонця, наче рентгенівські, просвічували вже голий сад, безлюдну вулицю. Біля похилених парканів з’явилася маленька постать з ранцем за плечима: Славко повертався зі школи. Каневська спішно поклала табакерку в шухляду і зашкутильгала на кухню...