Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Главная тема научно-фантастических рассказов украинского писателя Александра Тесленко — биоконструирование, отношения человека с удивительным миром, созданным его умом и талантом. Сюжеты рассказов вытекают из устремлений нашего современника, из его интенсивного научного поиска, из его чувства высокой ответственности за жизнь человека, за судьбы мира.
отрывок из произведения:
...Те місце, де вона зупинялася щовечора, видавалось освітленим її присутністю. Невеликий прямокутник на ситаловому покритті. Падав сніг. Лапаті сніжинки, доторкнувшись до теплої ситалової поверхні, зразу розтавали. Скоро вечір. А її все ще немає. Легенькі прохолодні потоки повітря спроквола обтікали опуклість вітрової шибки, кидали на неї великі сніжини, і вони, танучи, лишали по собі мокрі струмочки.
От-от засвітяться ліхтарі вздовж магістралі.
Мазор думав: сьогодні в нього вдалий день, — він жодного разу не порушив правил, не ризикував, рано повернувся на стоянку. Легкий був день. А міг же Мазор і до пізньої ночі серпантинити магістралями, і тоді, безумовно, не було б коли думати тільки про НЕЇ, уявляти її — маленьку, тендітну, оранжеву, з глибокими подряпинами на бортах, які не встигали гоїтись до ранку. А вранці їй знову — кудись їхати, мчати, когось обганяти, у когось плентатись у хвості… А вона ж така незвичайна, така ніжна, що кожен зверне увагу й просто підсвідомо захоче під’їхати ближче і бодай на якусь мить доторкнутися тілом до тіла, аби пересвідчитися, що вона теж матеріальна, що вона не міраж.
Подряпини не встигали гоїтись до ранку. Мазор співчував, однак не міг уявити, чим він може допомогти.
Перше слово, яке він мовив свого часу до НЕЇ, було: «Боляче?» Але Зоряна не відповіла, тільки ледь помітно повернула до нього свій панорамний телекаріус, глянула уважно. В тому погляді він спостеріг не зацікавленість, не розуміння його співчуття, а швидше звичайне роздратування і просто страх: «Такий великий. З гострими кутами. І він теж не дасть мені спокою. Як я втомилася!» Вона тоді нічого не відповіла, вимкнула зв’язок.
На їхній стоянці Зоряна з’явилася два тижні тому. Саме того дня з неба почали зриватися перші сніжинки. Надходила зима...
...Те місце, де вона зупинялася щовечора, видавалось освітленим її присутністю. Невеликий прямокутник на ситаловому покритті. Падав сніг. Лапаті сніжинки, доторкнувшись до теплої ситалової поверхні, зразу розтавали. Скоро вечір. А її все ще немає. Легенькі прохолодні потоки повітря спроквола обтікали опуклість вітрової шибки, кидали на неї великі сніжини, і вони, танучи, лишали по собі мокрі струмочки.
