Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Писатель, дебютировавший еще сорок лет назад повестью «Особая необходимость» — и всем своим творчеством доказавший, что литературные идеалы научной фантастики 60-х гг. живы и теперь. Писатель, чей творческий стиль оказался настолько безупречным, что выдержал испытание временем, — и чьи книги читаются сейчас так же легко и увлекательно, как и много лет назад...
Вот лишь немногое, что можно сказать о Владимире Дмитриевиче Михайлове.
Не верите?
Прочитайте — и убедитесь сами!
отрывок из произведения:
...Голос Сєрова був неприємний. Неначе муха билася, билася, билася в ілюмінатор… Горін набрав повні легені повітря і видихнув його, однак іще кілька секунд минуло, доки йому вдалося розікласти це дзижчання на складники. Нарешті він почав розуміти слова.
— Горін! — бурмотів Сєров. — Колего Горін! Та ви чуєте мене?
— Чую, — знехотя відказав Горін. Йому не хотілося розмовляти.
— Про що ви думаєте?
— Та ні про що. Над чим тут думати?
— Помиляєтесь, колего. Глибоко помиляєтесь. Саме думати! — Сєров вимовив це точнісінько таким тоном, яким упродовж багатьох років читав лекції; по голосу цього дідугана не можна було збагнути, що він почуває зараз і чи взагалі він що-небудь почуває: голос професора завше деренчав, як погано зібраний механізм. — Думати! Мислити, аналізувати, робити висновки!
Горін подумки застогнав. Стало зрозуміло, що від старого просто так не відчепишся.
— Я згоден з вами, професоре, — сказав він, намагаючись вимовляти слова якомога виразніше.
— От і прекрасно! От і чудово! Людина повинна думати, друже мій. Отже, скажіть, що саме ви про оце все думаєте?
Горін насилу відвів погляд од крісла. На кріслі не було м’якої подушки, на якій так зручно сидіти… Він стиха лайнувся. Сєров дрібно, неприємно захихотів.
— Це чудово! Це вичерпно, якщо мати на увазі емоційний аспект. Та мене передусім цікавить науковий аналіз. Зрештою, ми тут для того, щоб спостерігати й робити висновки. Тому повернімося до нашої теми. Але перед цим скажіть: як ви себе почуваєте?
— Трохи болить голова, професоре. А ви?
— Голова? В чому річ?
— Та нічого. Мені ще вчора здавалося, що я застудився. Як почуваєте себе ви?
Професор відповів не одразу.
— Вважаю, що «нормально» буде найбільш правильним визначенням. Нормально. У межах норми, ви розумієте?
«Зануда», — подумав Горін і відказав:
— Звичайно, я зрозумів.
— На таких, як я, мало що впливає. Недаремно ж в інституті мене дражнили Верблюдом.
— Гм… — Горін відчув певну ніяковість.
— Що? А-а, ну звісно… Зайве постачати вас загальновідомою інформацією. Я, до речі, не ображався, оскільки брав до уваги свою рідкісну невибагливість та витривалість.
Горін пробурмотів щось нерозбірливе. Кожен, хто був знайомий із профілем Сєрова та його манерою задирати голову й позирати на всіх звисока, легко міг би встановити генезис цього прізвиська.
— Та-а-ак, студенти, студенти… Обов’язково прийміть що-небудь від головного болю, чуєте?
— Минеться, — мовив Горін втомлено. — Все минає… — Ну-у-у, колего, як же вам не соромно! Не вистачає лише, щоб ви стали скиглієм. Наймерзенніша порода людей. Ви згодні? — Сєров замовк і через кілька секунд якось ніби аж вдоволено констатував: — Одначе, ви мене не слухаєте. Так я й гадав. Про що ж ви думаєте?
Горін думав про Лілію; крісло, на яке він зараз дивився, належало їй. Але щось казати Сєрову про Лілію не було сенсу...
...Голос Сєрова був неприємний. Неначе муха билася, билася, билася в ілюмінатор… Горін набрав повні легені повітря і видихнув його, однак іще кілька секунд минуло, доки йому вдалося розікласти це дзижчання на складники. Нарешті він почав розуміти слова.
