Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Кіт негайно почав тертись об ноги, а дружина — так само настирливо викладати новини. Те і те вважалося обов»язковою вечірньою культпрограмою, й, між нами кажучи, кіт був приємнішою її частиною.
Отже, доведеться терпіти.
— Ой, ця Рандючка зовсім головою поїхала, — торочила кохана дружинонька. — Сьогодні стояла посеред вулиці з Валею, ляси точила, то ляпнула ніби ти — уявляєш, ти! — приїхав сюди навмисне, аби з нею зустрічатися. Так, щоб ніхто не запідозрив. Й хату для цього купив. Уявляєш?
Уявляю, а чого ж. Рандючка, схожа на колгоспну корову, лишень без хвоста, всім хвалиться, який у неї коханець. Цебто я. Теж уявляє. Бідолашна моя репутація. Але треба щось сказати, аби моя не подумала.
— Ги-ги, — посміхнувся. — А як вона зі мною познайомилась, не розповідала?
— Та ні. А що?
Ляпнув я щось не те. Дурницю ляпнув. Хай яка неймовірна з Рандючки коханка для мене — однак дружина насторожилася — «а може й справді!».
Щоб мені ще таке ляпнути. Бажано розумніше. Щоб точно до скандалу дійшло. А що ви хочете, ввечері, після роботи, голова не дуже гарно працює.
— Це ще, — кажу. — Нічого. Тут у березні пригода була. Валина кицька — ота, трикольорова... Чіта, здається. Було, в мене якось заночувала. Зайшла в хату, а надворі холодно... не виганяти ж. Ну й лишилася. То що ти думаєш? Прибігає Валя й каже: Чіта у тебе ночувала? Було, кажу. Ну то забирай своє кошеня! Так, кажу, — один же разочок всього! А нічого, — Валя каже. — Їй і одного разочку вистачило!
И з гордістю так:
— Ми тут усі такі! Нам, — каже. — Хай лише крапелька попаде — і вже дитина!
Знайшла чим пишатися.
Дружина сміялася, я теж, але коли всі ті діти — результати однієї краплі — ввечері виповзали на вуличку, то ми ховалися або в хату, або у садок. Дуже вже гамірно. М»ячі гупають, хлопці горлають, дівчата вищать. Добре ще, хоч музикальних сусідів нема... Один, щоправда, якось увімкнув чиєсь-то там гидке радіо, але я натякнув, що також маю могутні колонки й люблю Rammstein. Він спитав — а що це таке? Я дав послухати. Подіяло.
— А ще ми з Ірою, — дружина затнулася. — В церкві були.
— Тю.
Переїхавши ближче до Києва, я, звичайно, влаштував коханій кілька екскурсій. По Лаврі, по Софії, по Свято-Михайлівському монастирю (назвав його «нашим Шао-Лінем»; дружина сміялася, а потім трохи замислилась).
— Ой, що ж ви туди ходили! — бідкалася того разу Іра. — Він же розкольницький. Не... як же він сказав... Неістинний, о! Нам батюшка говорив...
Їм батюшка багато чого говорив — і що за Баняковича треба голосувати, і щоб кожного року всі обстеження проходили на предмет «накопичування гріхів», й щоб за благодаттю до нього підходили не рідше, аніж двічі на тиждень, і щоб до сусіднього попа не ходили, бо він за ту саму благодать вдвічі більше бере, такий безбожник! Водночас наш батюшка також відзначався певною ліберальністю, й за геть невеликі гроші дозволяв відзначати дев»ять днів у день поминок, а за гроші трохи більші — також сорок днів, або навіть рік. Аби продукти не пропали. Молодець той батюшка, коротше кажучи.
А от місцева церква була хоч і старовинною, років за двісті, але для піти подивитися — геть нецікава. Проста кам»яна зала, пустка, й лише луна гуляє...
...Я повернувся з роботи.
