Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Евгений Филимонов.Поэт, прозаик. Родился в 1940 г. По профессии архитектор. Публиковал фантастическую прозу с 1980-х гг. Стихи впервые опубликованы в антологии современных русских поэтов Украины «Дикое поле» (2000), затем в журнале «Крещатик», антологии «Освобожденный Улисс». Живет в Харькове.
отрывок из произведения:
...Мати добре закутала хлопчика, і вони вийшли на вулицю. Передмістя вже спало, лише десь далеко валував недремний собака. Вони спустилися східцями із плитняку. Попереду, в тьмяному освітленні нечастих ліхтарів, виднівся довгий тротуар.
Хлопчик, як завше, йшов попереду і, задерши голову, дивився на небо.
— А на тому малюнку не так. — Він несподівано зупинився і обернувся до матері, вона ледь не налетіла на нього. — Там цяточки з гострими шпичечками.
— А-а, он ти про що. Це дуже стара книжка. Так колись зображували зірки. З промінчиками.
— Зірки? — здивовано запитав хлопчик. — Ти ніколи мені про них не розповідала.
— Ще розповім. Завтра, коли увімкнуть день.
— У тій книжці написано, що день не вмикався, а наставав.
— Це майже одне й те саме… Скажи, нащо ти взяв цю книжку? Тато дуже гніватиметься, коли дізнається.
— Я сам йому скажу. І попрошу, щоб розповів мені, коли ти не хочеш.
Якийсь час вони йшли мовчки повз похмурі сплячі будинки, які ледь вгадувались у мороці. Врешті хлопчикові, мабуть, набридло мовчати.
— І вони світились? — запитав він у матері.
— Хто — вони? — Жінка вже загубила ниточку розмови, думаючи про своє. — Ах, зірки? Звичайно. Тільки неяскраво.
— Слабше, нілі оці ліхтарі?
— Набагато.
— Слабше, ніж; лампи у теплицях?
— Звичайно.
— Слабше, ніж денні світильники?
— І порівняти не можна.
Хлопчик замислився.
— І від них не було ніякої користі?
Він уже звик, що все довкола приносило якусь користь, було на найсуворішому обліку, тепло і світло — особливо...
...Мати добре закутала хлопчика, і вони вийшли на вулицю. Передмістя вже спало, лише десь далеко валував недремний собака. Вони спустилися східцями із плитняку. Попереду, в тьмяному освітленні нечастих ліхтарів, виднівся довгий тротуар.
