Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Евгений Филимонов.Поэт, прозаик. Родился в 1940 г. По профессии архитектор. Публиковал фантастическую прозу с 1980-х гг. Стихи впервые опубликованы в антологии современных русских поэтов Украины «Дикое поле» (2000), затем в журнале «Крещатик», антологии «Освобожденный Улисс». Живет в Харькове.
отрывок из произведения:
...Гай Фламіній байдуже дивився на сліпучу гладінь Тразименського озера. Біля грузького берега втамовувала спрагу кіннота, просто перед нею хлюпалися лучники з Кампаньї, а лівий берег, чистіший, залишили куховарам.
День видався спекотний і задушливий, консул знемагав під навісом з вензелями, і раб раз по раз обливав його водою з широкогорлого глека.
Квестор Марій з двома лікторами давно вже стояв перед консулом, сонце палило нещадно, і він не переставав витирати рясний піт з чола. Поруч з ним стояв дивно одягнений варвар: довга сіра куртка з великими вилогами надіта поверх білої сорочки з тонкого полотна, рукави якої на зап’ясті стягували цікаві застібки, замість капців з сирівцю — чорна блискуча взуванка. На шиї — довгий клапоть тканини дуже ніжної розцвітки.
Квестор, що звик до брудних голів, які пахли козлами, був немало здивований. З цікавістю дивився на нього й консул.
Ліктори тримали в руках його поклажу.
— Він каже, — почав Марій, — що його жбани розлітаються на безліч шматків і знищують усе довкола. Він твердить, що можна вбити будь-кого ось таким шматочком свинцю, о найсвітліший!
Квестор привів купця на свій страх і ризик. Всупереч його побоюванням, Фламіній не розсердився, а навпаки, одразу пожвавішав.
— Шматочком свинцю! Й дурневі відомо, що свинець отрута.
— Не так, як ти гадаєш, володарю. Він каже, що може метнути його з такою силою, що той проткне будь-кого наскрізь.
Консул недовірливо глянув на чужоземця. Той, перехопивши його погляд, пробубонів:
— Пара пачем — пара беллюм![2]
Фламіній ледве второпав зміст сказаного — комівояжер говорив поганою ламаною мовою. Як правило, вожді варварів знали латинь набагато краще.
— Нехай покаже, — звелів консул.
Один з лікторів поклав до ніг чужоземця чорну теку з ручкою і блискучими прикрасами на кришці. Торговець натиснув на одну з них, тека відчинилась, і всі мимоволі ахнули.
Чужоземець дістав з теки овальну металеву диньку доволі грубої роботи: уздовж і впоперек на ній були зроблені насічки, і незнайома річ нагадувала надрізаний з усіх боків лимон. Потім у нього в руках з’явилася штукенція з напівкруглою дужкою і гачком у ній. Консул запримітив у теці ще кілька вельми цікавих предметів.
— Розтлумач йому, — сказав консул, звертаючись до квестора, — що мені зараз не до цього. Мені потрібні фессалійські луки й стріли, александрійські пращі, хороші ясенові списи, а не ці брязкальця.
Торговець уважно прислухався до слів консула і начебто збагнув, про що йдеться.
— Проміса кадунт ін дебітум,[3] — прогнусавив він з готовністю. — Хев ю є… табула раса? Е фрії плейс, фріі спот ов граас?
— Шукає підходяще місце, полянку, щоб продемонструвати свій витвір, — здогадався кмітливий Марій.
Фламіній махнув рукою у бік гайка піній. Четверо рабів легко підняли паланкін з воєначальником, свита рушила слідом. Ліктори не спускали очей з купця...