Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Машина «Чародей» создана для охлаждения пыла слишком активных изобретателей — она позволяет наглядно продемонстрировать «тёмные» стороны из изобретений.
отрывок из произведения:
... — Ти втрачаєш міру, Андріане… — тихо мовив Михайло.
Андріан похнюпився, хотів відповісти щось зухвале, принаймні колюче, але не промовив ні слова. Останніми тижнями щось мучило його, повсякчас виводило з рівноваги. Але він не міг збагнути, що ж його непокоїть. Скора весна? Парубоцька самотність? Робочі клопоти? Хіба це все для нього ще не звичнб? Вже звик. Ба, навіть полюбив свій холостяцький світ, виповнений значимими біологічними проблемами, експериментами, нечастими розвагами і постійним очікуванням чогось великого, якогось осяяння. Звикнув і полюбив тією байдужою, упокореною любов’ю, яка нічого не вимагає і сама нічого не дає.
— Тебе завжди треба стримувати, — вів далі Михайло. Його вилицювате обличчя виповнилось якимось тамованим жалем, співчуттям, а очі примружились у вимушеній посмішці. —Ти часто забуваєш, що живеш не серед гомункулюсів. Ми — люди, Андріане. І хоч природа для свого розвитку, як ти кажеш, і не потребує письмових наказів та збірників законів, але ж… Але наші людські неписані закони теж мають силу… Андріан торкнув правицею підборіддя, потім навіщось дістав з кишені гребінець і зачесався, його руки шукали собі заняття, наче він хвилювався. Але чого б то? Прийшов до давнього товариша погомоніти про свою роботу.
— Що з тобою, Андріане?
— Ти просто давно мене не бачив.
— У тебе щось трапилось?
— Нічого… — сказав, а сам подумав: «Може, і трапилось, тільки я сам не знав, що ж саме».
Андріан дістав сигарету, довго розминав її пальцями, нарешті клацнув запальничкою.
— Ти говорив про мою допомогу… — мовив Михайло. — Я ще не зрозумів, чим саме зможу бути тобі корисним… Врешті, я — чистий математик… Але, може, ти хочеш звернутися до послуг’мого «Ворожбита»?
— Так, я думав про це, Михайле…
— То давай відразу й поїдемо.
В цей час двері до кімнати прочинились, і на порозі з’явилася Валентина — в рожевому байовому халаті, розхристаному на грудях, у волохатих домашніх капцях на босу ногу, заспана, дивилась якось недоброзичливо. Андріан винувато відвів погляд і про всяк випадок квапливо загасив сигарету у великій попільничці, зробленій із розпиляного авіаційного поршня. Але промовила Валентина на диво лагідно:
— Розшумілися, академіки.
Відчувши помітний притиск на слові «академіки», Михайло сердито запитав:
— Діти заснули?
— З вами поспиш…
— Ми зараз підемо.
— Це ж куди серед ночі? — дружина здивовано звела брови.
— До «Ворожбита».
— До ранку не доживете?
— Ні, Валю… Не доживемо.
— Сміття винеси, — сказала дружина і позіхнула.
— Вже виніс. З роботи прийшов і виніс.
— Навіжені… Привезеш із центру лоток яєць, бо в нашому гастрономі вже другий день чомусь немає.
... — Ти втрачаєш міру, Андріане… — тихо мовив Михайло.
