Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Загребельний Павло Архипович — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії. Депутат Верховної Ради СРСР 10–11 скликань (1979–1989), депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання (1975–1980). Кандидат у члени ЦК КПУ (1976–1981), член ЦК КПУ (1981–1990).
Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів, а також збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Твори високо оцінені критикою, мають широке читацьке визнання, Загребельний один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за кордоном. У 2004 році нагороджений званням Героя України .
отрывок из произведения:
...Коли Гриша Скрипка з двома студентами історичного факультету приніс в профком зібрані для будівників Каховки книги, там вже були представники всіх факультетів і, виявляється, чекали лише на істориків.
— Отже, — сказав Гриша, — книги зібрали, а далі що?
— А далі їх повезуть наші спортсмени, — відповіли йому.
— А точніше? — поцікавився Скрипка.
— На шлюпках. Шлюпочний перехід Дніпропетровськ — Каховка, — відповів той же студент.
А про себе вирішив будь-що-будь добитись права бути учасником переходу.
Наступного дня Гриша пішов до завідуючого кафедрою фізкультури майстра спорту Мартюхіна. Мартюхін критично оглянув Гришу з голови до ніг, затримав погляд на випуклих біцепсах студента і сказав:
— На жаль, у похід підуть тільки особи, що мають спортивний розряд. Почесно й відповідально, от!..
Переконувати будь в чому Мартюхіна було марно. Це Гриша знав. I все ж, не думаючи про наслідки, він хоробро випалив:
— Та я ж усе життя на морі прожив, я ж син рибалки!.. Що я, гірше за ваших розрядників гребтиму?
— Можна подивитись, — здвигнув плечима Мартюхін, — завтра на водній станції.
Скрипка виріс у далекому степовому районі. Дніпро був першою рікою, яку він побачив, і гребти хлопець, звичайно, не вмів. Та відступати вже було нікуди.
Ввечері Гриша одягнув білі штани «фантазія» і попрямував до парку імені Шевченка. Він довго тинявся біля причалу, де можна було взяти напрокат човна, потім, наважившись, підійшов до каси і купив квитка. Черговий, величезний дідуган, з матроською гвардійською стрічкою в петлиці синього кітеля, приніс два важких весла, показав Скрипці човна і попередив, щоб той не затримувався пізніше одинадцятої.
— А то я вас знаю, студентів, — сердито пробасив він...
...Коли Гриша Скрипка з двома студентами історичного факультету приніс в профком зібрані для будівників Каховки книги, там вже були представники всіх факультетів і, виявляється, чекали лише на істориків.
