Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Сценарист, письменник... Народився в с. Сухе Полтавської обл. Учасник Великої Вітчизняної війни. 1957 — Закінчив Харківський технікум журналістики ім. М.Островського. 1946 — Закінчив Дніпропетровський державний університет.
отрывок из произведения:
...Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Снiги тiкають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється — засинiло зовсiм по-весняному.
Сад мiй стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки.
— Здрастуй, — кажу йому, знiмаючи шапку. Щоранку знiмаю перед ним свою заячу шапку, зав'язану вухами на потилицi. Дiвчата смiються:
— Ви в нас, Микито Iвановичу, як народний артист! Думають, дивакує старий.
— Цокотухи, — кажу, — ви не смiйтесь, бо це не дивацтво, без цього сад родити не буде.
— Без вашого здоровкання?
— Авжеж... Бо я коли здоровкаюсь до яблуньки чи до грушки, то й дивлюся заодно — яка ти є. Чи не звившкiдник на тобi гнiзда, чи не холодно бруньцi, чи не потребуєш вiд мене якоїсь термiнової допомоги.
Спокiйний, сумирний стоїть сад. Коли буває вiтряно, тодi, бачили б ви, якими стають мускулястими оцi пружнi дерева! А зараз кожне наче мрiє про щось, глянцевим полиском вилискує на сонцi, а там, де я проходжу, деревце нiби ненароком зачiпає мене, тягнеться до мене своїми живими, вогкими руками. Не дурне, знає, до кого йому тягтися... Ще б пак не знати: в цей сад я вклав двадцять рокiв життя i не менше двiстi рокiв — енергiї.
Сьогоднi ми вiдкриваємо траншеї в саду. Всю зиму вони були закритi рамами та матками, пригорнутi зверху землею. Траншеї глибокi, довгi, стiни в них обкладенi лампачем i побiленi. Це наш лимонарiй, пiдземний вiчнозелений гай субтропiчних культур.
Тiльки садiвник повнiстю розумiє садiвника. Тiльки садiвник може зрозумiти, з яким почуттям пiдiймав я сьогоднi першу раму. Витримали чи нi? Здiйсниться наша мрiя, чи, може, все доведеться починати заново? Адже протягом зими цитруси мої сидiли неполиванi, в темрявi, в траншеях, заметених зверху снiгами. Не то що рослинi, таку нiч i людинi нелегко було б витримати. Нiч кiлькамiсячна, як у Заполяр'ї. Звичайно, я i взимку не раз заглядав до них, давав їм пiд час вiдлиги свiтлову пiдкормку, але сьогоднi...
Вiдкриваю, а в самого серце тьохкає. I дiвчата, невсипущi кадри мої, ученицi й помiчницi, збилися бiля мене, стоять — не дишуть.
...Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Снiги тiкають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється — засинiло зовсiм по-весняному.
