Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) — письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач. Народився Куліш 8 серпня 1819р. в містечку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині в дрібнопанській сім'ї. Вчився майбутній письменник у Новгород-Сіверській гімназії, 1839р. вступив до Київського університету, але не закінчив його. З початку 40-х років учителював, багато мандрував по Україні, захоплюючись фольклором і етнографією. З 1845р. жив і вчителював у Петербурзі. 1847р. був заарештований у зв'язку з розгромом Кирило-Мефодіївського братства. Починаючи з 1856р., коли було одержано дозвіл друкуватися, Куліш активно працював, особливо як прозаїк.
отрывок из произведения:
...Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина — він і її туди ж пре!
А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу.
А батько, я ж кажу, волочиться по шинках та п'є, та гайнує, та б'ється навкулачки з мужиками. Поб'ють йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому одежу, спакостять нінащо чоловіка; от тоді вже він і тягне до господи та й лежить під шатром, як той кабан у берлозі, поки йому одлигне там трохи на серці.
Такий-то вдався собі навіжений циган!
Отак раз пізно ішов він з шинку додому. Чи йшов він, чи рачки ліз, сього вам не скажу, бо вже давно смерклось, чути тільки було, що дуже кректав і спотикавсь, далі впав, здихнув разів зо два та й захріп на усе поле.
На той час довелось їхати тим шляхом якомусь панові. Аж ось коні — хвить набік, аж трохи воза йому не перекинули.
— Стій! Що там таке?
Роздивились, аж п'яний циган.
— Узять його з собою! — каже пан свому поганяйлові.
Узять так і взять, з панським, кажуть, свого язика не рівняй: коли довгий, то прикоротчають; коли короткий — то витягнуть.
Машталяр зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза.
— Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган.
— Лізь, кажуть тобі, на віз!
— На віз? Ну, се ще не велика біда! — каже циган. Сів собі любенько коло пана та й захріп знов на усе поле.
Прокинувшись на другий день, циган як глянув, так і зомлів!..
...Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина — він і її туди ж пре!
12 кб
8 кб