Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
В кожному місті є, напевне, свої загадкові місця, або люди, з якими траплялися дивні події... Не є винятком і наше, на вигляд цілком звичайне промислове місто... Сім оповідок циклу доводять — страшне і таємниче трапляється з добрими і не дуже добрими людьми не тільки в американському штаті Мен, оспіваному Ст. Кінгом...
До циклу «Жахливе місто Z...» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
отрывок из произведения:
...Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх балонів з-під пива… І ти з ним катався? Ну, я так і знав, що ви – два чоботи пара.
Я ту історію розкажу, але прізвища мого не називай… Бо скажуть – допився до чортиків… Один мій приятель таки й справді… Їхав додому з гулянки і причудилося йому, що у нього на вітровому склі чортеня сидить. Дві години добирався – все зупинявся і скло ганчіркою протирав… До діла, еге ж… Було це років зо шість тому… Може й більше. Але Льоня — гітарист вже президентствував вдруге. Кум мій – ми з ним з одного села, з Жеребців, підбив мене на добре діло – зайнятися приватним ізвозом. На маршрутці.
Це зараз усе схвачено, розвелося оцих «Богданів» та «Антів»… Самому не протриматись – великі фірми все під себе підгребли… Тендери, хрендери… А тоді на якій тільки сатані не їздили люди… Ну, само собою, за ліцензію плати, міліції плати, рекету плати… Не машини – відра з гайками. У нас з кумом була старезна «Ніса» — кум з Польші пригнав, більше на митниці дав, ніж заплатив. Маршрут нам відвели не дуже хлібний – «Індія» — Благовіщенський базар.
Не знаєш, де це «Індія»? Я й сам не знав… Це аж біля Верхньоострівного. Будинки там наче висять над балкою… Панельні, дев’ятиповерхові. Поруч – церква та молельня якихось баптистів. Ми все сміялися з кумом, як вони там миряться – попи з сектантами. А чого той закуток продражнили «Індією» я тобі і зараз не відповім.
Ну, от вирушаєш від церкви – і пішов… Базарчик, старе тролейбусне кільце, електротехнічний завод, палац культури, пошта… Вискакуєш до Правобережного універмагу, а звідти дуєш до греблі… Далі – проспект Ілліча до Сталеплавильників, а там повертаєш праворуч, в бік Ріки – і здрастє Благовіщенський ринок.
Ввечері, ясна річ, до ринку не їдеш, а прямим ходом до ЦУМу і назад. Заробітки були не дуже – район той глухий. Ввечері женеш по бульвару – і собаки не гавкають. А на проспекті забагато транспорту й без нас.
Та на хліб вистачало…Брали ми спершу за проїзд сімдесят п’ять копійок, тоді гривню… На ті часи це таки кусалося. Але люди сідали, кому треба швидше. А хто не хотів – чекав тролейбуса.
Спершу я познайомився з Дамою… А тоді вже нарвався на оту бабу-ягу… Кінець би мені, аби не Дама… Дама сідала завжди о восьмій, на Ливарників. І їхала до Полукруга. Там теж кільце, посередині скверик, з одного боку пошта, а з другого – книжкова крамниця… Крамниці уже нема? Ти бач… Ото там вона й виходила, біля крамниці. А куди звертала потім – я ніяк прослідити не міг...
Дама сідала завжди о восьмій, на Ливарників. І їхала до Полукруга. Там теж кільце, посередині скверик, з одного боку пошта, а з другого – книжкова крамниця… Крамниці уже нема? Ти бач… Ото там вона й виходила, біля крамниці. А куди звертала потім – я ніяк прослідити не міг...
...Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх балонів з-під пива… І ти з ним катався? Ну, я так і знав, що ви – два чоботи пара.
