Київські прохачі автор книги: Иван Нечуй-Левицкий об авторе подробно жанр книги: Классика добавлена: 10.06.2006

- «     оценка: н/д     » + 1   2   3   4   5 «хуже     ваша оценка     лучше» скачать для Palm OS PDB размер: 135 Кб скачать для Pocket PC TXT размер: 76 Кб

о книге: Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький; народився — 25.ХІ 1838 року м.Стеблів — помер 15.IV 1918) — видатний український пьменник. Друкуватися почав 1868 року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1893 року) — про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1888 року), «афонський пройдисвіт» (1890 року). Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історичної драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист (»Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868-1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року) та лінгвіст «Сучасна часописна мова на україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо.

отрывок из произведения: ...Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо, неначе в порожній хаті. Прочани повиходили з церкви й порозходились на спочинок по дощаних комірках на церковному подвір'ї, сукупному з цвинтарем. Тільки на східцях коло церковних дверей, під портиком з п'ятьма стовпами, сиділа одним одна вже літня, дуже сумна й задумана панія. Вона була убрана в чорну стару запорошену сукню. На голові в неї був дешевенький солом'яний чорний капелюшок, оповитий чорним удівницьким завоєм. Вона похилила голову й сиділа, згорнувши руки. Здавалось, що то сиділа не жива людина, а якась подоба людини, вироблена з чорного заліза на чорних залізних сходах. Стрімкі гори понад Подолом виразно виступали на лиснючому рожевому небі темними звивчастими смугами. На горах лисніли золоті бані церков, неначе дотлівав жар, що не спопелів до решти. Андріївський собор неначе висів над самою Пречистянською церквою на прозорім небі. На вершечку стрімкої гори і на горах і в долинах, скрізь вже запанувала вечірня тиша. І в небі й на землі все неначе мліло й розкошувало в пишноті гарного тихого петрівчаного вечора. Вечір звичайно наводе на душу смуток. Думи заворушились в голові безщасної панії. Сльоза за сльозою покотились по смуглявих сухорлявих шоках. Несподівано важка половинка церковних дверей одчинилась тихо. без шуму. Задумана панія аж кинулась, аж жахнулась. З церкви вийшла на сходи літня, навіть пристаркувата ніби черничка в чорному довгому убранні, напнута чорною вовняною хусткою, як запинаються послушниці в панянських монастирях. Вона обережно зачинила й замкнула двері здоровим ключем і, сходячи по сходах, вгляділа незнайому панію, що сиділа мовчки й непорушно, неначе мара...

Ваше мнение будет первым.

Чтобы писать комментарии вам нужно
авторизоваться (войти) или зарегистрироваться