Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Веселi, дотепнi, мудрi казки й повiстi Всеволода Нестайка знають i люблять дiти й дорослi в Українi та в багатьох країнах свiту. Його герої давно вже говорять не тiльки росiйською, бiлоруською, литовською, латиською, грузинською, вiрменською, узбецькою... не лише англiйською, нiмецькою, iспанською, румунською, угорською, словацькою, а навiть арабською i мовою бенгалi.
Його трилогiя «Тореадори з Васюкiвки» стала українським бестселером. Її внесено Мiжнародною радою з дитячої та юнацької лiтератури до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена «як один з найвидатнiших творiв сучасної лiтератури для дiтей».
отрывок из произведения:
...Здрастуйте!.. Я, мама, тато, дід Грицько і бабуся Галя Здрастуйте! Це я. Стьопа.
Хто я такий? Ну, для себе я — це я, звичайно. Я — та й годі. А для інших...
Коли зранку я вмиваюсь у ванній і дивлюсь у дзеркало, звідти на мене позирає капловухий веснянкуватий хлопець тринадцяти років, з щербатим переднім зубом, з карими усміхненими очима, кирпатий і товстогубий, ще й з ямкою на бороді.
Таких облич нібито й багато, але е в ньому щось таке, чого немає ні в кого.
Як каже мій дід Грицько: «Наче хто взяв, коли тебе було намальовано, та й провів рукою і все змазав — порушив, так би мовити, симетрію: одна брова вище, друга нижче, одна щока товстіша, друга худіша, і рот усміхається якось на один бік веселіше, ніж на другий».
Раніш я не дуже придивлявсь, який я. Бо вмивався в сінях над відром, і дзеркала там не було.
Взагалі в дзеркало я дивився, мабуть, один раз на три місяці, коли наша сільська перукарка. Феодосія Макарівна стригла мене машинкою «під нуль». А в інший час моя «фотографія» лише зрідка мелькала мені то в ставку, то в калюжі, то в шибці... Мелькала, не затримуючи на собі моєї уваги.
І оце тільки тепер, щодня вмиваючись перед дзеркалом у ванній, я нарешті роздивився себе як слід.
Я сказав вам, що в мене усміхнені очі? То правда. У мене весела вдача. Про таких кажуть: «Покажи йому палець — і вже сміється».
Але тепер, дивлячись у дзеркало, я помічаю в своїх очах якусь незвичну каламуть.
Наче щось там пригасло.
Наче хмарка набігла на сонце.
Ви вже, мабуть, зрозуміли, що я жив у селі. І що тепер живу в місті.
А який, люди добрі, настрій може бути в людині, яка п''ять років провчилася в одній школі, в одному класі, де все було рідне, знайоме, близьке — і учні, і вчителі, і самі стіни, — і раптом її перекидають в іншу школу, в і пішій клас, де все чуже, незнайоме, далеке — і учні, і вчителі, і самі стіни?!
А я так любив свій клас! Ніколи б у житті не поміняв його, якби ото любий таточко мій та не перейшов несподівано в інший клас.
Минулого літа приїхав до тітки Наталі, сусідки нашої, з Києва брат, доктор технічних наук, член-кореспондент Академії наук, Іван Михайлович. Лікарі, бачте, заборонили йому їхати на курорт до моря, то він до сестри в село приїхав. Познайомився з татом, балакали-балакали, «Реве та стогне» співали, те-се, і зацікавився Іван Михайлович моїм татом. А тато мій, між іншим, механік. У колгоспній майстерні сільгосптехніку направляє: Ну, до того ще й взагалі майструванням захоплюється, усе щось напильником джикає та свердлом скрегоче.
Дивився-дивився Іван Михайлович на татове майстрування, ахав-ахав, руками сплескував, а тоді:
— Та ви ж закінчений майстер — «золоті руки»! Та ви ж для нашої академічної майстерні скарб неоціненний! Та ви просто не маєте права закопувати свій талант! Ви — унікум! Такі трапляються один на десять мільйонів! Кожен талант — це надбання народу, і використовувати його треба тільки за призначенням. Розбазарювати талант — це злочинна безгосподарність. Ви просто не маєте права займатися сільгосптехнікою, коли можете слугувати точній механіці...
— Та що ви, чесне слово! Та припиніть! — пробував угамувати його тато. — Давайте оно краще... «Поза лу-угом зе-еле-еле-неньким, поза луго-ом...» Але Іван Михайлович: розквоктався так, що ніякими піснями збити його вже було неможливо. Чесно кажучи, у тата мого справді золоті руки. І через якийсь час після того, як Іван Михайлович поїхав, тата викликав до себе голова колгоспу, і тато просидів з ним усю ніч і прийшов уранці блідий, скуйовджений і урочистий.
Голові дзвонили з райкому, а райкомові дзвонили з обкому, а обкомові з Києва.
Мама плакала, бабуся плакала, а дід Грицько ходив по хаті й глузливо хмикав (він ніколи не лаявся, а тільки сміявся: коли радів — весело, коли сердився — глузливо).
— Щасливої подружі носом до калюжі! Давай-давай, їдь. Розігнався. Без нього, бач, не обійдуться. Без нашого Гриця вода не освятиться. Без нашого Василя не буде весілля. Міняй, міняй ремінець на личко. Давай!
— Батьку! Та не крайте моє серце! — благально прикладав руку до грудей тато.
— Велике діло — опеньки! Вхопив, як шилом борщу. А Оксану (це мати моя) кидаєш, значить? Будете, значить, у Москві на ВДНГ зустрічатися раз на рік.
— У-у-у! — вголос заплакала мати.
— Та що ви, батьку! Що ви таке кажете?! — жалісно скривився тато. — Чого б це я її кидав?! Заберу. І її, і Стьопочку. Аякже. Хіба ж я хто?
— А що ж вона там у Києві біля тебе робитиме? У сферу обслуговування піде? Хіба що. Слава богу, є з кого приклад брати. Сонька Демиденкова оно приїхала — і не впізнати: артистка, з голови до п''ят самі «лейби» заграничні. Однієї помади на губах французької на двадцять карбованців намазано. Що ж — давай! Доганяй!
— Та чого це обслуговування! На Дарницький шовковий піде, або на взуттєву, або на трикотажну, Рози Люксембург... Куди схоче. По всенькому ж Києву об''яви запрошують на роботу.
— А буряки хто копатиме? Ми з бабою? Чи піонери? Чи студенти приїжджі?
— Техніка.
— Скоро вже й технікою тією керувати нікому буде, як усе трудове селянство у город повтікає. Оно на Кривому Хуторі самі старі баби лишилися. І один дід. Цілий рік тільки й роблять, що з двору в двір на поминки ходять...
«хуже ваша оценка лучше»
...Здрастуйте!.. Я, мама, тато, дід Грицько і бабуся Галя Здрастуйте! Це я. Стьопа.
