Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Виктория Илларионовна Угрюмова родилась 4 мая 1967 года в Киеве. Образование — высшее гуманитарное. С 1984 по 1991 годы работала зам. начальника отдела кадров Киевского государственного института культуры. В 1991-1995 годах руководила экологической группой. Автор фэнтезийного цикла о Кахатанне — богине Истины, романов «Мужчины ее мечты», «Двойник для Шута», «Дракон Третьего рейха».
отрывок из произведения:
...У Лейбадеї, що в Беотії, неподалік від печери Трофонія, є два джерела, що дають початок двом річкам. Уявіть собі: білий піщаний берег, оливи, повитиці, кришталева чиста вода, до самого дна пронизана сонячним промінням, білі та рожеві мушлі... Ці річки – Лета та Мнемосіна. Але якщо одну з них ми добре знаємо й нерідко згадуємо, то про іншу мова заходить не так часто.
До речі, про мову. Чи помічали ви, що будь-яка мова безжально чесна, і завжди виказує, що робиться з народом, або особистістю, що нею користується. Візьмемо поширене прислів'я: «Канути в Лету». Це значить – зникнути з людської пам’яті, щезнути, розчинитися у вирі часу. А навпаки? Чому не існує протилежного вислову? Чи не тому, що ми забуваємо значно частіше, ніж зберігаємо в пам'яті...
А Мнемосіна була однією з найчарівніших та найпривабливіших богинь Олімпу, і саме у неї до безтями закохався Зевс, лякаючи тим палким коханням свою звиклу до всього дружину; і саме від Мнемосіни та Зевса народилися дев'ять муз – покровительок наук та мистецтв.
Будь-який витвір мистецтва, будь-яка формула або найдивовижніше відкриття, зроблене людиною — це перш за все поєднання її пам'яті та любові; того, що найбільше наближує людину до Творця.
Збережи пам'ять, і вона обов'язково збереже тебе.
Я вклоняюся перед тими, хто бере воду з джерела Мнемосіни, не зважаючи на складності та життєві негаразди, на сіре будення, на надмірність своїх зусиль, і навіть на те, що інколи здається: це потрібно лише тобі, більше нікому.
Я тримаю у руках дивовижну книгу:
Людмила Пляшко.
«Сорочинський іконостас».
Це блискуче дослідження талановитого українського мистецтвознавця, яке, цитую, «...є першою розвідкою в нашій мистецькій літературі з проблем рококо в Україні». Але це також і зворушливе, ніжне, трепетливе освічення у коханні до своєї країни та до людей, які в ній жили, живуть та будуть жити.
Легко любити все і взагалі. Дуже важко – любити когось або щось конкретне. Авторка володіє безцінним даром – вона щиро любить цю чарівну Спасо-Преображенську церкву у Великих Сорочинцах, кожен фрагмент її розпису, кожну ікону, і сили її любові вистачає на те, щоб пам'ятати їх у найменших дрібницях. Завдяки Л.Пляшко кожна з цих дрібничок врешті-решт посідає своє місце, знаходить свого цінувача, свого історика та дослідника, і нова картина світу впорядковується для нас з вами, для читачів...
...У Лейбадеї, що в Беотії, неподалік від печери Трофонія, є два джерела, що дають початок двом річкам. Уявіть собі: білий піщаний берег, оливи, повитиці, кришталева чиста вода, до самого дна пронизана сонячним промінням, білі та рожеві мушлі... Ці річки – Лета та Мнемосіна. Але якщо одну з них ми добре знаємо й нерідко згадуємо, то про іншу мова заходить не так часто.
