Підсумки автор книги: Дмитро Чобіт об авторе подробно жанр книги: Политика Современная проза серия: Макуха або Штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко" добавлена: 30.11.2009

- «     оценка: 2 (1 чел.)     » + 1   2   3   4   5 «хуже     ваша оценка     лучше» скачать для Palm OS PDB размер: 27 Кб скачать для Pocket PC TXT размер: 16 Кб

о книге: Постійні скандали і роздори у вищих ешелонах української влади деморалізують народ, ведуть до розколу країни, підривають авторитет України у світі. На прикладі аналізу гострого протистояння за період травня-червня 2008 р. автор приходить до висновку про деструктивну роль «Блоку Юлії Тимошенко». У зв’язку із цим у книзі приділено значну увагу діяльності цієї політичної сили. Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї бізнес-політичної організації. Книга розрахована на всіх, кому не байдужа доля Батьківщини. Макуха — приємний на запах, малокорисний побічний продукт (вичавки), який залишається після вичавлення олії з насіння соняшника, ріпака, сої та інших олійних культур і вживається як добавка до корму для згодівлі тваринам. Рибалки використовують макуху у якості приманки для риб.

отрывок из произведения: ...Зазначені в епіграфі слова видатного сина Чехії були для мене вкрай близькими, бо постійно думав про це ж саме: — чому в Україні величезна кількість звичайної політичної шпани так прагне влади? Для чого їм влада? Про інтереси простих виборців ця шпана забуває наступного ж дня після одержання депутатського мандата. Що ж за сила, наче магнітом, тягне їх у владу? Маю повне моральне право так поставити запитання, бо й сам перебував у владі: тричі обирався народним депутатом України, двічі — районної ради, один раз — у 1994 р. — всенародно обраний керівником району. До влади ніколи не рвався і під час усіх своїх виборчих кампаній, у тому числі і програної у 2002 р. на Дніпропетровщині, завжди говорив виборцям: «Мене влаштовують обидва варіанти — буду обраний чи ні. Якщо оберуть, то сумлінно виконуватиму покладену народом місію, якщо не довірять — значить, звільнять мене від цієї непростої ноші, і я матиму, чим зайнятися: історичними дослідженнями, підприємництвом. У мене це завжди виходило непогано. До слова, у створеному мною ще у 1988 р. кооперативі «Броди» працювало 138 осіб — це за відомостями виплати зарплат з усіма нарахуваннями. То було не торгівельне, а виробниче підприємство — ми реставрували пам'ятки архітектури, здійснювали туристсько-екскурсійну діяльність; про нас писали в газетах, журналах, окремих збірниках, не раз висвітлювали у програмах телебачення. Ми ніколи нічого не приховували і в офшорах грошей не ховали. Та коли у 1990 р. мене вперше обрали народним депутатом, тоді ще Української РСР, я залишив підприємництво та цілком віддався справі великої політики. Я був серед тих, хто голосував за доленосні для українців рішення і визначальні документи, прийняті Верховною Радою України: «Декларацію про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.), Акт проголошення Незалежності України (24 серпня 1994 р.), Конституцію України (28 червня 1998 р.). І якби будь хто у житті більше нічого не зробив, то навіть за прийняття будь-якого із згаданих документів міг би вже пишатися. А я пишаюся ще й тим, що очолюваний мною у 1994-1998 рр. Бродівський район за багатьма показниками вийшов на передові позиції не лише на Львівщині. У 1995 р. ми стали другим районом в Україні, де було ліквідовано заборгованості із заробітних плат учителям, лікарям та іншим бюджетним працівникам. І зроблено це було силами самого району. Аби такого досягнути, очолювана мною рухівська команда працювала самовіддано, не покладаючи рух. А у мене і багатьох керівників робочий день тривав не з 9-ї, а з 8-ї і не до 18-ї, а нерідко і до 22-ї години. Ми намагалися допомогти всім — у цьому якраз і полягає головна функція влади. Про район теж писали. Величезна публікація доктора економічних наук професора Вячеслава Дедекаєва мала красномовну назву: «Бродівський феномен», а Левко Лук'яненко зі шпальт «Української газети» у заголовку статті закликав: «Вчіться у Дмитра Чобота». Так що зроблене мною дає підстави не лише цим пишатися, а заодно й пред'явити відповідні вимоги іншим представникам української влади. Насамперед попрошу Ю. Тимошенко: «Назвіть, пані Юлю, речі, які ви зробили у житті і якими пишаєтеся?» Це дуже гарне запитання. Його мені поставив ще у 199 2 році австрійський сценарист, який тоді знімав фільм про Йозефа Рота і місто Броди. І хоча запитання було поставлене несподівано, я йому довго перераховував усе, що зробив корисного для людей і що є предметом моєї гордості, — починаючи від створеного мною Бродівського краєзнавчого музею і закінчуючи Актом проголошення незалежності України. А на запитання: «Ваша найбільша мрія», я відповів: «Мрію, щоб Україна стала заможною, процвітаючою державою, а рівень добробуту мого народу не поступався провідним країнам Європи, і робитиму для цього все, що зможу». Нагадаю, тоді прилавки всіх магазинів були абсолютно порожніми, їх теж знімали телекамерами. «Дуже добре! — вигукнув сценарист, коли йому переклали сказане. — «На цих словах ми і закінчимо наш фільм», — радісно оголосив він. Фільм кілька разів показало австрійське телебачення, він закінчувався моїми словами, і його в Австрії та Німеччині бачили брідщани. Дуже добре знаючи тему, я навіть не можу уявити, що може відповісти, по суті, на чудове для позитивного політика запитання Юлія Тимошенко, особливо про час до грудня 1996 року — дати її пришестя у владу...

Ваше мнение будет первым.

Чтобы писать комментарии вам нужно
авторизоваться (войти) или зарегистрироваться