Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Писатель, дебютировавший еще сорок лет назад повестью «Особая необходимость» — и всем своим творчеством доказавший, что литературные идеалы научной фантастики 60-х гг. живы и теперь. Писатель, чей творческий стиль оказался настолько безупречным, что выдержал испытание временем, — и чьи книги читаются сейчас так же легко и увлекательно, как и много лет назад...
Вот лишь немногое, что можно сказать о Владимире Дмитриевиче Михайлове.
Не верите?
Прочитайте — и убедитесь сами!
отрывок из произведения:
... — Вони повертаються, Дане! Ти чуєш, вони повертаються!
Амей був ладен пуститись навприсядки, кинутись на шию Командора, пройтись колесом по штурманськiй зорельота або втнути ще якусь дурницю вiд радощiв. Та незворушне лице Командора ще бiльше загострилось. Руки вп''''''''ялись у бильця крiсла з такою силою, наче це була горлянка ворога. У поглядi заголубiла сталь. Але це не витверезило Амея.
— Яка щаслива планета, Дане! Нi, дiйсно, щаслива. Принаймнi для нас.
— Ти так гадаєш? — голос Командора холодним металом рiзонув вуха. Такого ще не було. Амей трохи збентежився.
— Але ж послухай, Дане, — почав вiн, — нi, справдi, розсуди сам: коли стався обвал тодi, у горах, ми всi були впевненi, що Археолог загинув. Скiльки ми мало не гризли те кляте камiння, щоб дiстатись тiла, а вiн з''''''''явився сам, живий. Виявилося, що перша з брил, найбiльша, впала так щасливо, що утворила над ним нiби стелю. Iншi були страшнi тiльки для нас. Кiлька вм''''''''ятин на скафандрi та легкий переляк — усе, що дiсталося Археологу. А Майя? Ти пам''''''''ятаєш, якою ми знайшли її? Нерухома, посинiла з розiрваним скафандром, — вона здавалась мертвiшою за той уламок скелi, що став приводом нещастя. А вона тiльки знепритомнiла. Звичайно, вона хвора i нинi — хвороба була дуже важка, але все вже позаду. Майя видужує, Дане! I тепер цi троє. Вже годину вони мовчать. Пiвгодини тому за нашими розрахунками у них скiнчився кисень. Значить, все, так? Але поглянь на екран — вони повертаються. Повзуть. Ми бачимо їх! Археолог на самохiдцi мчить їм назустрiч. Через п''''''''ятнадцять хвилин...
— Повернути! — зiрвався раптом з мiсця Командор.
— Повернути? Кого повернути? — Амей розгублено. — Що ти верзеш, Дане?
— Нi, нiчого, вибач...
Командор важко опустився в крiсло i наче закляк. Повисла гнiтюча тиша. Нарештi вiн озвався:
— Коли виїхав Археолог?
— Вiсiм, нi, вже дев''''''''ять з половиною хвилин тому. Вiн їх перший побачив.
— Так...
— Нi, Дане, я не розумiю тебе. Ти наче не радий, що вони живi. У тебе такий вигляд!.. Все ж скiнчилось якнайкраще, незважаючи на всi знегоди. Скiльки знахiдок, скiльки вiдповiдей ми привеземо на Землю! Пiсля цих вiдповiдей у вчених потроїться запитань, слово честi! I жаль тiльки, що планета зовсiм мертва...
— Ти так гадаєш? — знову озвався Дан i пiдвiвся. — А тепер послухай мене. По-перше, де Майя?
— У госпiталi, хiба ти не знаєш.
— Добре. Блокуй штурманську. Вищий захист. Щоб нiчого нiякими шляхами не долинуло сюди i, особливо, не вийшло звiдси.
— Будь ласка, Дане. Але навiщо?
— Виконуй! Так... а тепер сiдай.
Командор зробив кiлька крокiв по кiмнатi, нiби ще вагаючись. Зупинився...
... — Вони повертаються, Дане! Ти чуєш, вони повертаються!
