Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
В кожному місті є, напевне, свої загадкові місця, або люди, з якими траплялися дивні події... Не є винятком і наше, на вигляд цілком звичайне промислове місто... Сім оповідок циклу доводять — страшне і таємниче трапляється з добрими і не дуже добрими людьми не тільки в американському штаті Мен, оспіваному Ст. Кінгом...
До циклу «Жахливе місто Z...» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
отрывок из произведения:
...Про те, що світ – це не глянцева сторінка з журналу «Наталі» я зрозуміла вже давно. А надто, коли до мене дійшло, що «сороковий роковий» рубіж мого жіночого життя уже зовсім близько.
Огидне, смердюче Z, в якому я провела свої найкращі роки, не принесло мені нічого, окрім розчарувань. А мрій же було… Господи! Років з п’ятнадцять тому я була певна, що сорокову річницю зустріну в Парижі, або в Нью – Йорку… В крайньому разі я була згодна і на Москву. Але лише з багатим і солідним чоловіком.
Мрії побачити світ і вигідно вийти заміж почали навідувати мене ще тоді, коли я мешкала у рідному Н., невеличкому райцентрику, що знаходився у двох годинах їзди автобусом від того самого Z.
Н. було схожим на всі містечка нашої області. В центрі – купка багатоквартирних будиночків, лікарня та школа, там же – базар з автостанцією, що просмерділи пивом та матюками, величезний приватний сектор і невеличкий заводик тракторних запчастин на виїзді з селища.
Батько мій працював інженером на тому самому заводику, мати – вихователькою в дитсадку. Крім того мама обробляла город і порала величеньке хазяйство, що складалося з різнокаліберного птаства та свиней. Дивлячись на її обвітрене лице та спрацьовані руки, я ще тоді присягнула собі, що моє життя не пройде поміж свиней та чужої дітлашні, котра нічим не відрізнялася від брудних верескливих поросят.
Отже, першим моїм кроком було отримати вищу освіту. Розумом мене Бог не обділив, і я поступила на економічний факультет N-ського університету. З надією не тільки вивчитися, але й вигідно вийти заміж.
Це були роки страшних душевних мук. Я швидко збагнула, що дуже відрізняюсь від модних і розкутих міських дівчат. Дружити ж з такими як сама дівчатами з гуртожитку, котрі приїхали до N-ську не тільки з містечок, а й просто з «калхозів», було нижче моєї гідності і могло завадити перспективним планам. Адже по друзям могли судити й про мене. І я приліпилася до наймоднішої дівчини з нашої групи. Я копіювала її манеру розмовляти, чвиркаючи крізь зуби по слову, тихий голосок, який співбесідник не міг розчути і почувався через це дурнем, натужну «масковську» вимову, вираз обличчя, завжди такий, наче моя однокурсниця з’їла на сніданок протухле яйце і досі його перетравлює, розгойдану ходу, манеру одягатись, зверхність в усьому, щоб не робила ця дівуля. Я певна, вона й на унітазі сиділа з виразом оцієї зневаги до всього і всіх на знудженому обличчі. Аби мати можливість вчитися міським манерам я безбожно лестила своїй «подрузі», а вона мене час від часу привселюдно змішувала з гівном. Але я терпіла все задля світлого майбутнього.
Та пройшло п’ять літ, а заміж я так і не вийшла. Один з коханців, якого я вважала найпершим кандидатом в чоловіки, якось опісля незле проведеної ночі (інтиму я встигла теж навчитись і вміла багато чого) сказав поблажливо:
— Ти очєнь стараєшься, дєвочка. Но райцентру нікагда нє стать сталіцєй.
І я приїхала додому. З новесеньким дипломом, на якому красувався новенький же тризубець. Заводик наш, на диво, ще працював, і батько влаштував мене в економічний відділ, де крім мене сиділи дві маразматичні бабусі. Пропрацювавши там два роки, я відчула, що божеволію...
...Про те, що світ – це не глянцева сторінка з журналу «Наталі» я зрозуміла вже давно. А надто, коли до мене дійшло, що «сороковий роковий» рубіж мого жіночого життя уже зовсім близько.
