Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
В кожному місті є, напевне, свої загадкові місця, або люди, з якими траплялися дивні події... Не є винятком і наше, на вигляд цілком звичайне промислове місто... Сім оповідок циклу доводять — страшне і таємниче трапляється з добрими і не дуже добрими людьми не тільки в американському штаті Мен, оспіваному Ст. Кінгом...
До циклу «Жахливе місто Z...» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
отрывок из произведения:
...Ми з моїм приятелем Коляном йшли до успіху різними шляхами.
В школі між нами встановилася та модель стосунків, яка зветься на сучасному сленгу – «криша» та «чердак». Колян явно випередив час, ставши моїм захисником в нашому піонерському дитинстві. Я працював за обох головою, а він – кулаками. Тому наш тандем був непереможним аж до самого випускного.
Опісля урочистого обмивання новеньких атестатів зрілости (пляшку «чорнила» крадькома від батьків та учителів ми виглушили в кущах за рідною школою Верхньоострівного селища) наші шляхи розійшлися. Я поступив на факультет журналістики Київського університету, а Колян залишився в Z, і слід його, як-то кажуть, загубився.
Вперше опісля незабутнього випускного я побачив Коляна аж на порозі нового століття. Я йшов по Володимирській у напрямі Софійського майдану, коли поруч різко загальмував «шестисотий мерс» і з нього вискочив типовий «крутий» — голений здоровило з золотим ланцюгом на шиї.
Замість знаменитого малинового піджака, оспіваного у безлічі анекдотів, на «братку» був дорогий костюм, але піджак був тут присутній, як то кажуть, віртуально.
Коли здоровило згріб мене в обійми, першою моєю думкою було – кому я що винен. Коляна я пізнав лише через кілька хвилин, коли вже сидів у його «мерсі». Як він пізнав мене – і досі дивуюся, все ж таки пройшло стільки років.
У найближчому ресторані ми підбили рахунки прожитим літам. Я на той час був письменником, з тих, кого називають «модними». Мої історичні детективи про середньовічну Іспанію та інквізитора падре Ігнасіо, котрому окрім духовних справ доводилося розплутувати і суто кримінальні, користувалися великим успіхом, а я мав серед шанувальників заслужену славу «українського Акуніна». Цей бізнес приносив мені стабільний і непоганий прибуток, тож пішки я ходив не через відсутність машини, а лише з бажання прогулятись.
Колян почав з дрібного рекету, а закінчив директором великої фірми «Сталкер». Фірма, як туманно пояснив мені приятель, займалася «металом». В подробиці вникати я не хотів і сам – знав бо з газет, що метал в Z був з тих, за який гинуть люди, і перетворювався без усякої алхімії як не в золото, то принаймні в бакси.
З того часу ми знову заприятелювали. Безпосередній Колян дуже скоро посвятив мене в усі подробиці свого родинного життя. Слухаючи його, я дякував Богові, що одружився свого часу лише задля київської прописки і дуже швидко здихався своєї благовірної. Нині я мав незле обставлену холостяцьку трикімнатну квартиру на Солом’янці і мріяв про більш престижний район. Колян же геть заплутався в стосунках, з яких не можна було зробити навіть сценарію для найбанальнішого серіалу.
Вперше мій однокласник одружився одразу після школи, ще перед службою у війську. З якимось дурним дівчиськом, котре мало необережність від нього завагітніти. Допоміг з одруженням батько дівчини, який почав з того, що розквасив нареченому носа і зламав руку. До шлюбу Колян йшов у гіпсі і з перев’язаною головою, наче фронтовик, що завітав додому у перерві між боями. Опісля армії молодята таки розлучились – Колянове дівчисько виявилось не тільки гуляще, а ще й полюбляло випити.
Другою дружиною Коляна була наша з ним однокласниця Вероніка, яку ми в шкільні роки звали просто Вікою. Колян зустрів стару знайому вже коли почав «підійматись» і взяв економістом у новонароджену фірму...
...Ми з моїм приятелем Коляном йшли до успіху різними шляхами.
