Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
В кожному місті є, напевне, свої загадкові місця, або люди, з якими траплялися дивні події... Не є винятком і наше, на вигляд цілком звичайне промислове місто... Сім оповідок циклу доводять — страшне і таємниче трапляється з добрими і не дуже добрими людьми не тільки в американському штаті Мен, оспіваному Ст. Кінгом...
До циклу «Жахливе місто Z...» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
отрывок из произведения:
...Ребриста біла брама безшумно від’їхала вбік, пропускаючи мою машину. Я проїхав до гаража з такими ж, схожими на пожмаканий листок паперу, підйомними дверима і зупинив БМВ на виїзній доріжці. Стахів охоронець, класична „горила», з тих, у кого весь розум в плечах, вже стовбичив біля бокового входу. Я пішов за ним, мимоволі окинувши заздрісним оком Стахів дім. Будиночок мого приятеля нагадував середньовічну фортецю в мініатюрі. Такий собі іграшковий замок для тих, хто не награвся в дитинстві в доблесного лицаря Айвенго.
Стах був не лицарем, а бізнесменом, тому я мало сподівався на успіх свого візиту. Якщо я лоханувся, то й платити за це мусив сам. Нехай невдахи плачуть, і те, що я колись зробив Стахові послугу, аж ніяк не значило, що він позичить мені грошей.
Здоровило – вартівник провів мене через затемнену залу, зробив коридором пару поворотів і відчинив двері, зроблені „ під дуб». Кімната виявилася бібліотекою – дві м’які канапи, комп’ютер на столику біля вікна – і книги, книги... Стах був бібліоманом, чомусь це всіх дивувало, крім того деякі з цих книг він ще й читав.
На столику біля канапи лежав товстий том. Фрезер, „Золота гілка»... Чудово. Розважаємося містикою... Якщо мене принесуть в жертву Великому Богу Боргу, цього не опише жоден Фрезер. Всі просто здвигнуть плечима і все. Не найдуть не тільки убивць – куди там нашій купленій міліції.. . Не найдуть мене...Ті лобурі з D не жартують. Розповідали ж, як вони поховали одного чолов’ягу живцем... Власника ве–еликого універмагу... І ніхто цього не довів і досі, як не знайшли й могили зниклого без вісти бізнесмена.
Стах увійшов іншими дверима, нечутно прикривши їх за собою. Сів на канапі поруч. Я аж підскочив – настільки заглибився у невеселі роздуми.
— Все аж так погано? – спитав дивним голосом. Тихим, наче шелест. Так само він відповідав по телефону. Я ще подумав був про якусь операцію, з тих, про які не розмовляють вголос... Рак горла, металева трубка... Помилився... Напевне, просто сильна застуда.
— Гірше не буває...
Мою історію Стах уже знав... Власне, нічого оригінального – великий кредит в одному з банків, великий відсоток, та зрадливий компаньйон, котрий прихитрився здиміти аж до Бельгії з усіма нашими коштами. Полишивши мене на розтерзання крутим хлопцям з D, котрі були покровителями цього банку... „Кришею» Мого ж покровителя, якого в бізнесових колах звали з повагою просто „Авторитетом», вже рік як не було серед живих.
Два роки тому Стах потрапив у схожу халепу. Тільки „лічильника» йому увімкнув „Авторитет». Врятувала тоді мого приятеля лише раптова смерть трьох чоловік. Двох кредиторів та самого „Авторитета». Ні, нічого кримінального... Банальний інфаркт... Ще банальніше запалення легенів. .. Сам „Авторитет» помер від інсульту на очах у підлеглих. Чи був розтин? Звичайно, і то дуже дбалий.... Смерть наступила з природніх причин...
...Ребриста біла брама безшумно від’їхала вбік, пропускаючи мою машину. Я проїхав до гаража з такими ж, схожими на пожмаканий листок паперу, підйомними дверима і зупинив БМВ на виїзній доріжці. Стахів охоронець, класична „горила», з тих, у кого весь розум в плечах, вже стовбичив біля бокового входу. Я пішов за ним, мимоволі окинувши заздрісним оком Стахів дім. Будиночок мого приятеля нагадував середньовічну фортецю в мініатюрі. Такий собі іграшковий замок для тих, хто не награвся в дитинстві в доблесного лицаря Айвенго.
