Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Роман «Астальдо» («Відважний») написано в дуже специфічному жанрі «фанфікшн», тобто книга присвячена творчості обожнюваного авторкою «короля фентезі» Дж. Р.Р. Толкіна. Написано роман на сюжет з «Сильмариліону» — епосу, який Професор Толкін творив все життя і так і не встиг закінчити. Твір стилізовано під «переклад з англійської», однак Тіма Есгала не існує в природі — це забороло від толкіністів, щоб вони не розірвали авторку одразу за дещо специфічне бачення світу улюбленого автора.
отрывок из произведения:
...У вікно струменіло срібне сяйво… Фіндекано підхопився з ложа і хапливо почав одягатися. Проспав… Таки проспав… Майтімо може передумати і піти без нього… Або бідолашному Нельо1, як завжди, доведеться наглядати за трійцею молодших… Чи навіть за Амбаруссами – пані Нерданель завжди говорила, що її старший син є найкращою нянькою в усьому Тіріоні.
Малий Ельда2 гмикнув і застрибав по підлозі, намагаючись потрапити в холошу штанів. Він сам був старшим княжичем і старшим братом, тож чудово розумів, як-то воно бути найкращою нянькою і постійно відповідати за синці і подряпини любих Туракано з Аракано, або за хлипання замурзаної Арельде. А у Майтімо клопоту більше рівно вдвічі. До того ж всьому місту відомо, що немає в Амані дітлахів більш непосидючих за Шалену Трійцю Феанаріонів – Туркафінве, якого і прозвали Тієлкормо3 за непосидючість, Куруфінве-молодшого, званого Атарінке, та Моріфінве, він же Карністіро. Хіба що його, Фіндекано, власна сестра і найкраща подруга двох перших.
Яблуко з вази в кишеню, сорочку осмикнути, накидку поправити… Волосся… Ні, вже нема коли… Густий гребінь заплутався в тяжких чорних пасмах і полетів на підлогу… Сандалі Фіндекано взув вже у дворику і зітхнув полегшено – минулося. Ніхто його не запримітив, а отже, нікому й запитати, куди це його urqui 4 несуть, як ще й Тельперіон5 не світить у повну силу.
Вулиці Тіріону поки що порожні. Вряди-годи з’явиться якийсь знайомий Ельда … Незнайомі тут трапляються зрідка, і ті родом з Ваніяр, або Телері. А Нолдор Фіндекано знає всіх і чемно вітається з зустрічними.
— Вітаю, пане Руміле…
— Вітаю, сину Нолофінве…
Пан Руміл – книжник і мудрець… Він – Пробуджений, тобто з тих Ельдар6, котрі прокинулися там, за морем, на березі озера Куівінен. Скільки він, мабуть, бачив цікавого… І страшних urqui теж бачив, напевне… І вовкулаків… Великий Князь Фінве, котрий доводився Фіндекано дідом, іноді оповідав про сутички під зоряним небом, коли Ельдар, озброєні саморобними луками та списами, відбивалися від жахливих потвор, котрі чигали в темряві. «У смерті багряні очі… Та не лякаймося зла… Серед вічної ночі… на небі зірка зійшла…» Пробуджені оповідають про минулі часи не дуже охоче… А Фіндекано просто таки прагне таких оповідей. І чому він не прокинувся біля озера за морем? Хоча, тоді він не мав би ні мами, ні тата, як пан Руміл, котрий неквапом прямує до міської книгозбірні. А братом вважав би того, хто прокинувся поруч… — Вітаю, вую Арафінве…
— Вітаю, Фіндекано… Як справи? – лагідно запитує золотоволосий Ельда в блакитній накидці, розшитій золотими квітами.
— Усе гаразд! – бадьоро відповідає Фіндекано і хутко щезає в провулку, відгородившись від вуя завісою з листя дикого винограду. Князь Арафінве встає зрання, щоб наповнити свою душу тишею, та світлом Тельперіону. Так, принаймні, говорить його син Фінарато, Фіндеканів приятель, книжник і мрійник. Як-то у нього виходить, Фіндекано поки що не тямить… От, коли піде у науку до Вишнього Ірмо, тоді, можливо… А ось і мета мандрівки – остання садиба міста… Далі – зелена долина, котра веде до моря.
Дивний цей останній дім… Фіндекано не знає навіть, як його і назвати… У них, в садибі Нолофінвіонів, мармурова огорожа висотою до поясу дорослому Ельда. А вище – дикий виноград на опорах… Садиба Арафінвіонів взагалі без огорожі – княгиня Еарвен плекає довкола дому квіти на обкладених мушлями клумбах. Навіть дім Великого Князя Фінве в центрі міста оточено парканом з мистецьки виготовлених металевих ґраток, по яким в’ється плющ.
А довкола цього дому – стіна в зріст дорослого Ельда з сірого каменю. І ніяких тобі квіточок. Ковану залізну браму з вибитою на ній восьмипроменевою зорею майже завжди зачинено. Щоправда, Фіндекано знає одну хвірточку, яка… Але нині відчинено браму, і малий Ельда відважно прямує просто у двір. Відважним бути просто необхідно – біля брами стоять двоє осіб, котрих не обминути.
Вуя Феанаро, татка Майтімо, Фіндекано не боїться. Князь Minya Nosse Finwioni7 — запальний, швидкий на слова і на вчинки, все так, але він не є лихим. Незважаючи на оту стіну довкола садиби, котра неначе випромінює зневагу та гордощі.
А от його співрозмовник – інша річ. Він – Вишній… Не Вишній Мая, яких багато у Тіріоні, а Вишній Вала… Фіндекано вже бачив цю особу, а ще більше про неї чув.
Вишніх Богів-Валар, під захистом яких випала честь жити Ельдар, до недавнього часу було в Амані всього чотирнадцятеро. Сім чоловіків і сім жон, схожих на Ельдар ззовні. Такий вони приймають вигляд, щоб не вразити підопічних своєю могутністю. Оповідають же Пробуджені, що коли Вишній Ороме, Великий Мисливець, з’явився перед ними зненацька у силі і славі, то воїни — Квенді8 (так бо звалися тоді Ельдар) покинули списи та луки і заховалися в лісі. Не сховалися лише троє, що потім стали Великими Князями… Інгве, Фінве, Ельве. Найхоробріші… Той, хто розмовляє з вуєм Феанаро, теж схожий на Ельда… На дуже високого Ельда, з блідим, занадто правильним лицем. Очі на тому обличчі чорні, непроникні. А усміх – неприємно солодкавий. Недобре таке лице, хоч і гарне з виду. Вбраний цей Вишній в усе чорне, лише пояс розшито срібними нитками. Такі пояси виробляють Телері в гавані Альквалонде...
Той, хто розмовляє з вуєм Феанаро, теж схожий на Ельда… На дуже високого Ельда, з блідим, занадто правильним лицем. Очі на тому обличчі чорні, непроникні. А усміх – неприємно солодкавий. Недобре таке лице, хоч і гарне з виду. Вбраний цей Вишній в усе чорне, лише пояс розшито срібними нитками. Такі пояси виробляють Телері в гавані Альквалонде...
...У вікно струменіло срібне сяйво… Фіндекано підхопився з ложа і хапливо почав одягатися. Проспав… Таки проспав… Майтімо може передумати і піти без нього… Або бідолашному Нельо1, як завжди, доведеться наглядати за трійцею молодших… Чи навіть за Амбаруссами – пані Нерданель завжди говорила, що її старший син є найкращою нянькою в усьому Тіріоні.
