Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Рассказы Виктора Савченко об удивительных научных открытиях, которые, в зависимости от того, в чьи руки они попадают, используются в противоположных целях — гуманных или бесчеловечных.
отрывок из произведения:
...Шеф — зовсім уже лисий гладун — має вигляд людини, яка любить життя і добре знає його закони.
— Ну, як посувається робота? — поплескав Куліша по спині. — Ну, ну, не сердься. Ми з тобою виходимо у велику науку.
Потім звернувся до Заболотного:
— А ти що робиш?
— Думаю, Юрію Павловичу.
— Що ж, думай, думай, нам за це гроші платять, — взяв із стільця свій потертий цеглясто-рудий портфель.
Уже біля дверей, щось пригадавши, вибачливо посміхнувся до Заболотного:
— Знаєш, до твоєї статті ніяк руки не доходять. Мабуть, уже з наступного тижня. Привіт бакалаврам! — Широка постать у коричневому костюмі зникла за дверима.
Враз ніби розсунулися і стали на місце стіни вузенької дослідницької: в присутності Ковальського завжди тіснішало.
Куліш занурився в папери, його сутула спина стала ніби горбатою. Жмут сонячного світла падав на чорний витертий костюм, на цупкий картон, що вкривав письмовий стіл. Іноді Куліш підводився, щоб узяти з полиці книжку, й знову скрипів пером, кидав неуважні погляди на Заболотного.
— йому плювати, що в мене закінчується аспірантура, а я ще ні до чого не прийшов.
— Зарано хвилюєшся. На інших кафедрах люди по сім років працюють.
— Гм… Там взагалі кандидатів наук готують за методом грузинських виноробів: чим вино старіше, тим воно краще. Мені б хотілося захистити дисертацію в тридцять… В колбах завирувало, запінилось, і з їхніх конусних отворів, немов із кратерів, забила густа біла пара. Заболотний кинувся знімати розчини з розжареної плитки.
— Бакалавре, — долинуло від Куліша, — глянь свіжим оком на мою писанину.
Володимир поставив колби, щоб охолоджувались, а сам сів до читання.
Куліш походжав — руки в кишенях — від витяжної шафи й назад. У кругленьких чорних очах непевність. Цікаво, що скаже Заболотний… Цей недавній студент, здається, тямущий хлопець, недарма за нього так ухопився Ковальський. Правда, дещо апатичний, та вже коли наморщить крутого лоба, то напевно скаже щось путнє.
— Непогана робота… І, як на мою думку, цілком придатна для публікації.
— Дякую, бакалавре. Саме це мені й хотілося знати. — Куліш зирнув на годинника. — Ба! Мені за Тонькою в дитсадок бігти!..
Заболотному теж кортіло піти, та він усе ж сів закінчувати літературний огляд.
«Посилання 8. Ану, що це за автор? Ага, якийсь Є. Фінкель. «Сольові системи», переклад з німецької». Раптом йому пригадався бабусин фотоальбом, який він дивився колись у дитинстві. «Фото Фінкеля, Санкт-Петербург» — було розмальовано на звороті цупкої фотокартки з солдатом у довгій шинелі та кашкетом з кокардою. На суворому обличчі хвацько підкручені вуса. «Бабусю, а що, наш дід був царським офіцером?» — «Ні, ні, дай сюди». Вона сховала фотокартку в шух-ляду, під білизну. «Ба, а ким він був?» Стара порадила, аби краще вчив уроки і не допитувався. Вже потім, коли приїхав на перші канікули, якось сказала, майже пошепки, — твій дід був півчим при імператорі. Він тоді довго сміявся і з бабусиної родової таємниці, і з самого слова «імператор». Мабуть же, дід Сава мав гарний голос… А тут, як у хворого півня. «Знову цвіту-у-у-ть кашта-а-ани…» Гидко слухать. Ще в коридорі почують. А втім, можна дерти горлянку: нікого немає… Так на чому він зупинився? Ага, «Сольові системи», Є. Фінкель. Треба замовити в бібліотеці. А чи не родич він того Фінкеля із Санкт-Петербурга, що в 1912 році фотографував імператорського півчого? А дід Сава загинув по-дурному, як казала бабуся. Десь на переїзді коні злякалися потяга й понесли воза по рейках. Машиніст загальмував надто пізно. Залізничне полотно в тому місці було рясно вкрите конвертами. Дід розвозив пошту… Отже, посилання 8. Треба б його в статтю ввести. Шкода, Ковальський її не перевірив. А шеф таки симпатична людина. Лекції читає жваво. Та й на оцінки не скупий. І в поводженні немає тієї академічної черствості. Студенти люблять його. Пригадав, як іще на четвертому курсі Ковальський порадив узяти йому замість дипломного проекту дослідницьку тему. Протягом усього п''''ятого курсу він днював і ночував на кафедрі і зробив таки гарну роботу. На захисті шеф сказав, що його робота не дуже-то й різниться від дисертаційної, і того ж дня, після захисту, запропонував подавати документи до нього в аспірантуру…
...Шеф — зовсім уже лисий гладун — має вигляд людини, яка любить життя і добре знає його закони.
