Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Автор цієї книжки, Леонід Олександрович Сапожников, народився 1937 року в Києві. Закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка і працює в одному з науково-дослідних інститутів столиці України.
Фах автора, можна сказати, визначив жанр, у якому він пише, — це науково-художня література. За кілька останніх років у видавництві «Веселка» вийшли друком його книжки: «Розповіді про кібернетику», «Терра інкогніта», «Курс — полюс».
отрывок из произведения:
...Коли я дізнався, що в черговий політ нам доведеться взяти пасажира, на моєму обличчі, м’яко кажучи, не було захоплення. Секретарка Зоя, яка оформляла льотні документи, співчутливо подивилась на мене:
— Не гнівайтесь, Панасе. Скандали марні. Візу наклав сам Архангел.
З начальником Бази Архангельським сперечатись було справді даремно. Він аж ніяк не вергав громів і блискавок — навпаки, терпляче вислуховував і дивився майже лагідно, а коли ви вичерпували свої гнівні докази, турботливо казав:
— Щось у вас, товаришу пілот-космонавт, нерви розходились. Чи не перевести вас на рік-півтора із загону пошуку космічних цивілізацій у загін вантажоперевезень?
Після цього найзапальнішого сперечальника як вітром здувало.
Знаючи це, я безсило дивився, як Зоя красиво вписує в графу «Склад експедиції»: «Бернард Білопух, космобіолог». Я механічно відкинув у думці дві перші літери прізвища, і серце в мене стислось від зовсім уже недобрих передчуттів.
Космобіолог з’явився на стартовий майданчик у чорному костюмі і з портфелем. У накрохмаленому комірці вільно вертілась довга веснянкувата шия. Знайомлячись, він соромився, намагався виставити запалі груди і човгав ногою в лакованому черевику. Ми із Сташеком лише мовчки перезирнулись.
— Лише вегетаріанські страви, — скромно відповів він. — Я прихильник безубійного харчування.
Першого дня польоту ми не бачили пасажира. Рух в околицях Бази був як на Хрещатику в години пік, і вести корабель доводилось удвох. За цілий день Білопух дав знати про себе лише одного разу: він викликав мене по радіотелефону якраз у ту мить, коли нам треба було розминутись із зустрічним рудовозом та безпілотним поштовиком, що йшов напереріз.
— Даруйте за турботу, — забурмотів він конфузливо, — мені, далебі, страх незручно відволікати вас від роботи… — Коротше! — гаркнув я не своїм голосом.
— Де у вас гігієнічні пакети?
…Вдосвіта я пішов на камбуз, щоб приготувати собі і Сташекові яєчню з консервованою шинкою. Бернард, ще блідіший, ніж напередодні, місив якийсь фарш із спаржі та зеленого горошку.
— Чого це вас так скрутило? — запитав я співчутливо. — Морська хвороба на космічному кораблі — випадок, що не кажіть, унікальний.
— Все лихо в моїй клятій уяві, — похмуро відповів Бернард. — Я так яскраво уявив собі безодню під ногами… Поступово ми примирились із присутністю пасажира. Поводився він тихо й ненав’язливо: цілими днями щось роздивлявся у свій мікроскоп або читав. Крім довідників та наукових монографій, він узяв з собою десятка півтора книг із «Бібліотеки жахів», обкладинки яких рябіли закривавленими кинджалами, павуками-гігантами та подібною нечистю. Щовечора перед сном він боязко розгортав одну із них і пробігав ошалілими очима кілька сторінок.
Потім у темряві його наелектризований страхом чуб випромінював легке сяйво на зразок полярного.
Загалом життя на борту проходило в межах норми. Корабель без усяких пригод просувався до своєї мети — планети Супремум, на якій телеінтелектрометр Бази виявив досить потужне інтелектуальне поле. По дорозі ми мали встановити причину дивного мовчання колонії землян на Ейвілеусі: вона утворилась двадцять років тому й відтоді не подавала ніяких ознак життя. В службовому додатку до Зоряного регістру вказувалось, що сто шість чоловік, які переселились на Ейвілеус, були особами без певних занять...