Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Писатель Буркун вернулся на Землю с планеты Инкан. Полный творческих замыслов, он неадекватно воспринимает реальную жизнь. И так получается, что биоробот Румич, подаренный ему для помощи, помогает осознать красоту природы, вспомнить детство и, в буквальном смысле, вернуться на землю.
отрывок из произведения:
...На Землі була зима. Письменник Буркун зі своїм новим помічником ішов засніженою доріжкою обіч магістралі від космопорту.
— Може, таксі? — запитав Румеч.
Він усміхався, але не від радості зустрічі з Землею і земним снігом, а від радості, що він, біокібер № 3942, нарешті вийшов з конвейєра комбінату і почав самостійне існування. Йому випала доля бути консультантом письменника.
— Після сорока дев’яти годин польоту варто кілька кілометрів пройти пішки. Чи не так?
— Мені байдуже. Я можу і пішки, — мовив кібер. — Давайте валізу. Ми йдемо до готелю?
— Так. Бачиш ту високу споруду серед будинків нового району?
Буркун повернувся з творчого відрядження. Був на Інкані, на штучній планеті в астероїдному поясі Сонячної системи. Цілий місяць збирав матеріали для нового роману. Давно хотів написати книгу про людей і кіберів, про силу людського розуму. Особливо тішило Буркуна, що на Інканському комбінаті біокібернетики до нього поставились не просто прихильно, а по-товариськи. Розказали багато і багато показали. А керівник комбінату Сфагнум, коли вони прощалися, зробив дуже дорогий для нього подарунок — дав призначення одному зі своїх новітніх біокіберів на роботу в ролі консультанта.
— Ось вона яка, Земля, — мовив Румеч. — Я такою її й уявляв.
— Зараз у нас тут зима. Тобі не холодно?
— Даруйте, хіба це холодно? Ви не знаєте, що я відчував у камері біосублімації, — Румеч розсміявся. — Отоді було справді холодно.
— Я так і почну нову книгу, — вигукнув Буркун. — Твоїми словами! «Даруйте, хіба це холодно?» Як ти гадаєш?
— Не поспішайте. Я не можу так відразу. Адже я навіть не знаю, про що буде йти мова у вашій новій книзі. Ми з вами повинні спочатку все добре обмізкувати. А тоді вже самі прийдуть і слова для початку.
Шум космопорту залишався все далі і далі позаду. Вони звернули стежкою ліворуч, подалі від магістралі, вийшли на стару вулицю, де, мов гриби, стояли невеликі хати під рожевими пластиконовими дахами.
— Мені видається, що це древні споруди, — мовив кібер.
— Так, це вже історія. Важко навіть сказати, скільки років цим хатинам.
Ішли повз низенькі паркани, повз білі, засніжені дерева у садках, повз людей на подвір’ях, дитячий галас, сміх і сніжки.
І раптом Румеч поклав руку письменникові на плече...
...На Землі була зима. Письменник Буркун зі своїм новим помічником ішов засніженою доріжкою обіч магістралі від космопорту.
