Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Во время строительства транспортной пневмомагистрали наткнулись на опасные залежи, для ликвидации, которых вызвали специальную бригаду. Что из этого вышло, узнаете из воспоминаний одного из спасателей.
отрывок из произведения:
...Мідний дзвін на вхідних дверях басовито бовкнув. Раз, потім удруге. Худорлявий, середніх років чоловік сидів у м’якому рожевому кріслі готельного номера і якось упокорено споглядав з висоти панораму зимового міста. Дзвін калатнув утретє, і чоловік голосно гукнув:
— Заходьте! Відчинено!
Він дивився у вікно, аж доки почув позад себе хрипкий і чомусь схвильований голос:
— Добрий день. Ви — Самійло Борунь? Я не помилився?
— Так, — одповів чоловік і повернув до незнайомця довгасте зморшкувате обличчя. — Я Самійло Борунь.
— Пробачте. Я — журналіст. Я просив би вашого дозволу на коротку розмову, — він дістав з кишені фонозаписник, але не поспішав сідати й не роздягався: на плечах його брунатної шкіряної куртки і на волохатій шапці, котру він тримав у руці, лежав сніг.
— Сідайте. Що привело вас саме до мене?
Журналіст квапно роздягнувся.
— Ви сьогодні прилетіли з Інкани на запрошення Земної Ради?
— Так, на урочисту церемонію десятої річниці… Запанувала довга мовчанка.
Журналіст марно шукав слова і раптом сказав:
— Зима, — і подивився у вікно. Чоловік у тон йому продовжив:
— Зима, та снігу зараз менше, ніж того року… Я знову на Землі… Видавалося, Самійла Боруня цілком задовольняла розмова про сніг, про погоду, він жодним словом чи рухом не виказував цікавості. Він дивився на високі будинки, що біліли за вікном, на темну смужку лісу, на те, як струменить магістраллю рухлива маса гелікомобілів.
— Розкажіть, будь ласка, про ті події! — мовив нарешті журналіст. — Розумієте?
— Я не письменник і поганий оповідач.
— Будь ласка, пригадайте все, розкажіть, це дуже важливо для мене… — Важливо для вас особисто? Пробачте, незнаю вашого імені, — на обличчі Боруня майнула цікавість. — Мені справді часом хотілося написати книгу. Я ні на хвилину не забував тих днів. А ось тепер усе пригадується надзвичай гостро.