Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Юрий Дмитриевич Ячейкин — украинский писатель-юморист, внештатный фельетонист журнала «Перец» (с 1968). Автор фантастико-юмористического сериала «Вселенские похождения капитана Небрехи», романа-трилогии «Под кодовым названием «Эдельвейс», повестей: «Гости из греков», «Ниндзя Токугавы», «По образу и подобию», «Мемуары пророка Самуила», «Груз для горилл», «Следствие ведет прокуратор», «Покушение на Зевса», «Следствие, которое не велось», четырех юмористических книг для детей, 15 сборников юмора и сатиры, и др. Произведения украинского писателя переведены более чем на двадцать языков мира.
отрывок из произведения:
...Лікар схилився над Хворим. — І ти все пам’ятаєш? — недовірливо запитав він.
— Так, — прошепотів Хворий.
— Але ж це неможливо, — твердо сказав Лікар. — Адже хворі ніколи не пам’ятають своїх марень.
— Не знаю…
Обличчя у Хворого було змучене, йому б дати спокій, але Лікаря це дуже заінтригувало.
— І що ж ти пам’ятаєш? — настирливо допитувався він.
— Я пригадую річку, — очі у Хворого заблищали. — Вона була чиста і прозора. Дно її було так добре видно, що його можна було б намалювати. Кожен камінець… — Де ти бачив такі річки? — заперечив Лікар. — Річки ніколи не бувають прозорі.
— Але я бачив її!
— Ти бачив її уві сні. Марення…
— Я занурив у неї руку і відчув приємну прохолоду… — І не загинув?
— Світлі краплі падали з моїх пальців, а не застигали кам’яними бородавками… — Ха-ха-ха! — не стримався Лікар. — А що тобі ще примарилося?
— Там росли квіти…
— Квіти — це красиво.
— Вони були ніжні, мов дотик матері. Вітер грався їхніми пелюстками… — Вітер? Грався? — здивувався Лікар. — Безглуздя! Хіба ти не знаєш, що квіти відбивають від скель молотками?
— Я бачив це, — вперто заперечив Хворий, — квіти гойдалися під лагідним подихом вітру. А пелюстки ледь помітно тремтіли…
.jpg)
...Лікар схилився над Хворим. — І ти все пам’ятаєш? — недовірливо запитав він.
