Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
У далекій африканській країні, негри, працюючі на урановій копальні підняли заколот. Альберта Фаберне, що управляє факторією, зв''язали, і притягнули до місцевого чаклуна, який зібрався згодувати його «матері усього живого», — квітки, що живиться м''ясом...
отрывок из произведения:
...Хто не знав у Брюсселі блискучого офіцера лейтенанта бельгійської королівської армії Альберта Фаберне? Хто не знав його підкручених чорних вусів, його нікельованої шаблі, його гучного голосу?
Не було жодного свята, жодної великої вечірки, де не звертав би уваги публіки цей елегантний офіцер. І ніщо не пророкувало йому тоді несподіваної подорожі до Центральної Африки — до країни брудних чорних мавп, як називав лейтенант Фаберне людей, що жили в далекій Африці — негрів банту. Та хіба, на його думку, вони заслуговували, щоб їх називали інакше. Для нього це була робоча худоба, раби. Ото й усе, що він волів знати про них. Та й хто з оточення лейтенанта Фаберне взагалі знав щось про Африку, крім того, що африканські уранові й фруктові акції дають їхнім власникам великі прибутки? Ніхто й нічого. Далека, незрозуміла країна, звідки безкраєю річкою пливе багатство для тих, хто володіє цінними паперами й акціями, країна, й досі повна загадок, таємниць, невідомих білим. Країна, на карті якої й досі декотрі річки позначено лише пунктиром — і ніхто не відає, звідки бере свій початок примхлива течія якихось там Санкуру, Луалабі, Ломамі — приток великої ріки Конго.
Ніколи не думав про це й лейтенант Альберт Фаберне. Цінних паперів він не мав, комерційні справи його не цікавили. Він любив веселощі, вино, жінок, танці, карти. Проте всі ці схильності доблесного офіцера вважалися навіть почесними. Куди менше подобалося, що лейтенант Фаберне, захоплюючись картами, прагнув тільки вигравати — вигравати будь-що. Але в такий спосіб лейтенант добував собі гроші на вино й веселощі.
Як саме щастило йому завжди вигравати — було для всіх загадкою. І лише одного разу… Скажемо просто, одного нещасливого разу лейтенанта Фаберне спіймали на шахрайстві, на шулерстві. Це довели. Лейтенант грав нечесно, він був пройдисвіт. Отож лейтенант дістав кілька ганебних ляпасів, його викинули геть з клубу. Кар’єра лейтенанта на цьому закінчилася. Йому лишалося тільки піти у відставку.
Але… але знайшлася ще одна можливість. І лейтенант Альберт Фаберне скористався нею.
Він поїхав до Бельгійської Центральної Африки і став начальником уранової факторії Агуїн. Фаберне командував тут загоном з десяти солдатів і одного сержанта, завжди напівп’яного. Вони були водночас і охоронники і службовці уранової факторії Агуїн. З допомогою загону лейтенант Фаберне мусив добувати тут щомісяця потрібну кількість уранової руди. Ні, ні, не слід думати, що хтось з особистого складу факторії, а тим більше сам лейтенант Фаберне, брався за брудну лопату. Для цього існували тубільці, негри. Раніше тубільці просто виплачували податки. Але з того часу, як акціонерне товариство «Транс-Уран» у пошуках дешевої руди простягло свої щупальця навіть у найдикіші хащі Екваторіальної Африки, становище змінилося.
На великих копальнях працювали зігнані туди тисячі негрів; вони жили в таборах, оточених колючим дротом, під надійною охороною. Багатющі запаси цінної руди, на яку в Америці був великий попит, виправдували витрати на обладнання й охорону. В Агуїні запаси руди були незначні. Але зате копальні не потребували складного устаткування. Річка Дуала кілька років тому змінила своє річище, відійшла вбік — і відкрила неглибокі шари уранової руди, яку можна було добувати просто лопатою. Щоправда, поклади руди залягали в болотах, але це вже була справа негрів. Тепер вони мусили сплачувати всі податки тільки урановою рудою. Ні грошима, ні чимсь іншим факторія податків не приймала, а за несплату їх жорстоко карала тубільців.
Стягати ці внески, причому тільки урановою рудою, і карати, стягати й карати — таке було завдання лейтенанта Фаберне. Це йому добре втовкмачили ще в Бельгії, перед від’їздом сюди. Більше того, лейтенантові пообіцяли, що рівно через два роки він зможе повернутися до Європи, якщо протягом двадцяти чотирьох місяців факторія справно здаватиме визначену кількість руди. А з зайвини, яку факторія здасть понад завдання, лейтенант справно діставатиме премію, котрої йому вистачить щонайменше на рік розваг у Брюсселі. Для цього треба лише завзятіше примушувати лінькуватих негрів добувати руду — ось і все.