Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Вишня Остап (псевдоним; настоящие имя и фамилия Павел Михайлович Губенко) (11.11.1889, местечко Грунь, ныне Сумской области, — 28.9.1956, Киев), украинский советский писатель-сатирик. Родился в крестьянской семье, С 1917 учился в Киевском университете. Печататься начал в 1919. Фельетоны В. и его юмористические рассказы пользовались большим успехом особенно у украинского читателя. В годы Великой Отечественной войны 1941-45 сатира В. клеймила врага, вселяла в советских людей бодрость, веру в победу (сборник «Зенитка», 1947, и др.). Произведения В. направлены против пережитков частнособственнической психологии и морали, против чуждых и враждебных влияний (сборники «Самостiйна дipкa», 1945; «Весна-красна», 1949; «Вишневi усмiшки», 1950; «Избранное», 1955 и др.). Изобразительные средства В. весьма богаты. Многие его образы и меткие выражения вошли в широкий обиход. Соч. В. переведены на многие языки народов СССР.
отрывок из произведения:
...26 грудня, 48. Отак сидиш і думаєш... Гумор... Сатира... Наш замічательний народ. Од його ми народ дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій народ, як він, ухмиляючись в уса, дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.
...Як я люблю цей народ, коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним «своїм»...
І я його розумію, і він мене розуміє, і він знає... що люблю ж я його, як сонце, як повітря, а він, народ, стоїть, підморгує, усміхається...
Та будь же ти тричі щасливий!
Яке щастя дивитись одкрито в очі свого народу!
Тільки він, тільки народ!..
Згадайте всю трагедію нашого (а може, хоч трішки, — й мого!) народу, — тільки правда, тільки правда, тільки правда! — на чолі нашого народу.
І він, великомилостивий, завжди творив свою історію тільки по правді.
Хмельницький?
Ай, мамо моя! Та народ привів Богдана до того, що він булавою вказав на Москву!
Тільки — народ!
Слава Богданові, що він зрозумів волю народу...
А скільки єсть дурників, що цього не розуміють.
Думаєш і думаєш...
Спідниці, безрукавки, кереї, сині штани (не сині, а взагалі широкі!) — хіба я їх не люблю?
Люблю і любитиму!
Хоча б за те, що вони, оті широ-о-о-окі штани, викликали в мене широ-о-о-окий сміх!
Ой широкі штани!
Діти мої! Та зрозумійте, що зняти ті штани ніжно, хороше, не ображаючи хазяїна тих штанів, — це мистецтво.
Заставте його самого посміхнутися з тих штанів, — не здирайте грубо їх, як це роблять декотрі із тих, которі «знають» український народ.
Народ уже вискочив із широких штанів, сам вискочив, сів на трактора, на комбайна, сів біля домен, мартенів і т. ін.
А NN страшно здивовані! Ах! Ах! І описують те, що народ уже усвоїв, що для нього це будні... Як жнива, як косовиця, як молотьба!