Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Франко Іван Якович (народився 27.VIII 1856, с.Нагуєвичі, помер 28.V 1916, Львів) — великий український письменник, вчений, громадський і політичний діяч революційно-демократичного напрямку. Походив з сім'ї селянина-коваля. В 1875 вступив до Львівського університету. Закінчив Чернівецький університет 1891. Брав активну участь в організаційно-освітній і пропагандистській діяльності серед робітників, читав лекції з політичної економії в робітничих гуртках, виступав у робітничій газеті «Праця» («Praca»). Іван Франко — ініціатор перших українських революційно-демократичних періодичних видань («Громадський друг», «Дзвін», «Молот»). Перші вірші Франко надрукував 1874 у студентському журналі «Друг». У 2-й половині 70-80-х рр. Створив поезії високого ідейного і художнього звучання — «Гімн» («Віічний революціонер»), «Каменярі», «Товаришам з тюрми», «На суді», «Беркут», «Вольні сонети», «Тюремні сонети», що увійшли до збірки «Звершин і нихзин» (1887). Наступні збірки «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906) — класичні зразки громадсько-політичної, філософської й інтимної лірики. Визначні поеми — «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна» (1889), «Сурка» (1890), «Похорон» (1899), «Іван Вишенський» (1900) та ін. Поема «Мойсей» (1905) написана під впливом революції 1905-1907 в Росії.
отрывок из произведения:
...Настя_. Та було хiба i менi йти.
Анна (спрятує зо стола)._ Ой, посидьте ще троха. У вас хата не сама, а як ваш чоловiк буде їхати, то й так попри нашу хату, то почуєте. А менi веселiше буде ждати.
Настя (помагає прятати)._ Та воно то так. А все-таки хата рук потребує. Ну, та вже для тебе се зроблю... (Зупиняється серед хати перед Анною, з мискою в руках.) _Ну, а ти не цiкава, вiд кого я дiзналася про твоє дiвування?
Анна_. Та що менi! Я не вдатна загадки розгадувати.
Настя (лукаво)._ А твоє серце нiчого тобi не говорить?
Анна_. Серце? А вам що таке? Що воно менi має говорити?
Настя_. Ага, а на лицi мiнишся! Блiднеш, то знов червонiєш! Ну, ну, не лякайся! Я знаю все, вiд нього самого.
Анна_. Схаменiться! Що ви говорите? Вiд якого нього?
Настя_. Вiд Михайла, а вiд кого ж би?
Анна_. Вiд якого Михайла?
Настя_. Ей, кумо, та не прикидайся, що нiчого не розумiєш. Адже ми обi не дiти! Михайла Гурмана знаєш, а?
Анна (вiдступає крок взад i хреститься)._ Свят, свят, свят! Ви що се, кумо, говорите? Михайло Гурман — так, я зналася з ним, але його давно на свiтi нема. Вiн у Боснiї згиб.
Настя_. Хто се тобi сказав?
Анна_. Я ее знаю, брати говорили.
Настя_. Еге, то-то й є, що брати!
Анна_. його мати сама лист менi показувала, плакала.
Настя_. Ну, то мусив бути лист фальшивий, бо Михайло живiсiнький.
Анна_. Кумо, бiйтеся бога, не говорiть сього! Може, вам приснився? Може, дух його вам об'явився?
Настя_. Нi, кумо Анно, я тобi кажу: вiн живiсiнький. У Жандарм _ах служить уже три роки. Десь був у iншiй сторонi, а тепер його до нас перенесли. Вчора до нас у хату заходив, про тебе розпитувався...
Отзывы о книге
26.01.200618:27 - svetlana
блестящая драма, которая никогда не утратит своей актуальности