Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Михайло Михайлович Коцюбинський вніс вагомий вклад у скарбницю дитячої літератури. Його твори починають вивчати в 4 кл. У розділі «Давно те діялось...» дітей ознайомлюють із першим його оповіданням «Харитя». Воно починається простим малюнком, яким змальовано хату бідної селянської сім’ї, у яку прийшло нещастя: помер батько і тяжко захворіла мати, а всі турботи лягли на плечі восьмирічної дівчинки. Вона хоч і через силу, але справляється з домашньою роботою. Але як же бути з хлібом, що осипається в полі, адже подія відбувається саме в жнива?
Любов до матері, почуття відповідальності маленької трудівниці за долю сім’ї підказують дитині вихід із тяжкої ситуації – треба самій вижати лан, попросити хрещеного батька звезти хліб у стодолу, і тоді: «Вичуняє мати з радощів... і не загинуть вони зимою з голоду». Ця робота для Хариті виявилась непосильною. Та, дякуючи людям, хліб не лишився на полі.
Своє оповідання М.Коцюбинський не випадково назвав іменем маленької героїні. У невеликому творі він зумів багато розповісти про життя сільської дівчинки. Письменник з симпатією ставиться до неї. Для змалювання зовнішності він використовує пестливі слова (голівка, пальчик, рученята) зворушливі порівняння («Харитя до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву, ластівкою припадає до хворої матері»), ніжні звертання (доню, дитино, перепілочко). Письменник милується зовнішньою і ще більше внутрішньою красою дівчинки (її добротою, чуйністю, прекрасними пориваннями маленького серця). Харитя – любляча і слухняна дочка. Щиро, по-дитячому виявляє вона свою любов до матері, свою турботу про неї. Болем озивається серце Хариті на кожен стогін хворої, кожне її зітхання. Дівчина цілує мамині руки, жаліє її: «Бідна мама! Все болить у неї...»
З великою майстерністю змальовує письменник пейзаж. Харитя бачить ті картини природи, милується ними в усіх розмаїттях барв, образів, відтінків. А бачити всю ту красу може лише тонка, чутлива душа.
отрывок из произведения:
...В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Се Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. I вдовине жито поспіло, та нема кому його жати; сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа: тяжка слабість спутала руки й ноги, прикувала до постелі... Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думами...
Рипнули двері.
— То ти, Харитю? — почувся млявий голос слабої.
— Я, мамо!
3 дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява головка дівчинина, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори. В хату увійшла Харитя і поставила коло печі відро. Їй було вісім років. Десь дуже важким видалось Хариті те відро з водою, бо, поставивши його на землю, хвилинку стояла нерухомо, спершись на припічок і важко дихаючи. Ліва рука від незвичайної ваги зомліла, і Харитя не могла її зігнути. Але се було одну хвилину. В другій метнулась Харитя до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву, зняла з полиці горщик і поставила його коло відра.
— Що ти робиш, доню? — поспитала мати.
— Вечорю варитиму, мамо.
Слаба тільки зітхнула.
А Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини, налила в горщик води і приставила його до вогню. Люба було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жвава бігали від одної роботи до другої. Великі сиві очі з-під довгих чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося, повні вуста розтулилися — вся увага її була звернена на роботу. Вона забула навіть і за нові червоні кісники, що двічі обмотували її русяву, аж білу, головку. Кісники ті були її радість, її гордощі. Оце третій день, як хрещена мати подарувала їй ті кісники, а Харитя й досі не натішиться ними...
«хуже ваша оценка лучше»
...В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Се Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. I вдовине жито поспіло, та нема кому його жати; сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа: тяжка слабість спутала руки й ноги, прикувала до постелі... Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думами...
8 кб
5 кб