Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
«Блискавиця Перунова» – пригодницька історична повість. В центрі подій – відоме з літописів народне повстання у Києві 1068 р., коли стривожені набігом половців кияни вимагали у тодішнього князя Ізяслава або захисту від ворога, або принаймні зброї, щоб захиститися самим. Не дочекавшись допомоги від слабкого духом керманича, київське віче обрало на князівство родича князя Ізяслава, Всеслава Полоцького.
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним – зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич...
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою – про все це розповідає повість. Її автор – Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
отрывок из произведения:
...Була Перунова ніч…
Люди з селища Протолчого, що на Хорсиці1, котрі прийшли на требище вшанувати Образ Божий та принести пожертву, подалися геть, і волхв лишився сам. То був високий чоловік непевного віку, начебто немолодий уже. Волосся, підхоплене оберігом-стрічкою, було сивим, та постать мав чоловік струнку, наче в юнака, а рухався він так легко, що будь-кого міг ввести в оману, особливо затемно.
А проте волхв Далебор був старим. Дуже старим. Тому золотаво-карі очі його дивилися на світ з тим холодним спокоєм, який приходить до чоловіка лише з досвідом та мудрістю. Та й про що хвилюватися людині, єдиним майном якої є два мечі, похідні гусла, та оберіг з темного срібла з зображенням вовчої голови? Хіба про те, кому заповісти найбільше багатство рахмана2 – вагу пам’яти пращурів. Минули ті часи, коли за велику честь вважалося бути учнем волхва, світ змінювався просто на очах Далеборових, і в цьому, новому світі не було місця для оберігачів давніх звичаїв. Волхви-воїни загинули в обороні Богів своїх, а тих, чиєю зброєю були знання та розум, знищено вогнем і мечем. Ті ж, кому вдалося врятуватись – провадили життя ізгоїв. Йому, Далебору, ще пощастило – він знайшов спадкоємця… Далебор поворушив жарини вогнища і прислухався до віддаленого гуркоту громовиці.
Десь
далеко раз у раз спалахували блискавки. На небі, серед спокійних лагідних зірок, багряним світлом палала Блукаюча Зірка, що її люд звав Кривавою Зорею, а волхви, котрі відали про з’яву за кілька літ, бо давно обчислили її – Перуновим Мечем.3 — Сьогодні ніч тризни, ніч воїнів Перунових, — сказав старий неголосно, — ти спиш, Вогнику?
Темна купа біля вогню заворушилась. З-під плаща вибралось двоє – хлопчина років восьмидев’яти, зодітий, як і старий жрець, в білу до колін полотняну сорочку та такі ж ґачі4, і маленьке вовченя.
— Ні, Віщий, — сказав хлопець, — я слухаю… — Що слухаєш?
— Перуна…
Старий усміхнувся:
— Давай слухати разом… Сеї ночі борються Білобог з Чорнобогом, і тим утримують Сваргу5, Світ предвічний, аби не бути йому повержену.
— А хто переможе? – зі щирим зацікавленням спитав малий.
— Вічна ця боротьба, бо як переможе хоч Світло, хоч Тьма – зникне і Сварга, і Боги на ній, і ми зникнемо… Буде інший світ, не схожий на наш. Тому битву ту не мають змоги програти Перунові вої. Недарма відбирає Перун для війська свого найхоробріших з тих, хто загинув у цьому світі.
— А як відбирають до війська того? – спитав хлопчина.
— Як упав чоловік в обороні землі своєї, притуливши її до ран – так і опинився на Сварзі. І меч в руці його перетворився на вогонь Небес, а сам він – на блискавку.
Хлопець притулився до свого наставника і задивився в освітлене відблисками небесного вогню небо. Потім погляд його упав на Образ Перунів, що височів на требищі6. Дерев’яне зображення було побите і пощерблене, та хлопчина знав, що як добре придивитись за світлого дня, то на нього гляне з-під вояцького чуба відважне лице з завзятим усміхом на вустах...